Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тісному приміщенні місця йому не було, тому він відбивався в дзеркалі.

      Ірина пустила воду у ванну й у раковину, щоб створити шумову завісу.

      – Я серйозно, – сказав демон, – ти від цієї гидоти звалишся з копит, а часу в нас – до четвертої ранку.

      – Часу в нас? – буркнула Ірина, викочуючи на долоню білясту таблетку.

      – Дехто повіситься сьогодні о четвертій тринадцять ранку. Якщо ти його не зупиниш.

      Ірина засміялася.

      – Відьмо, – сказав демон. – Ти сумніваєшся, що я можу запроторити тебе до шизарні назавжди?

      Ірина потяглася губами до таблетки.

      Рука її сіпнулася, ніби долоню підбили знизу. Таблетка злетіла, покрутилася в повітрі й упала у ванну, просто у вир біля стоку. Ірина заточилася й трохи не гепнулася вслід – як була, в одязі. Згорток з іще чотирма «колесами» випав, таблетки розкотилися по підлозі, забиваючись до щілин, до запилюжених дірок, проникаючи глибоко під ванну.

      Ламаним жестом маріонетки Ірина міцно схопила себе за волосся й кілька разів смикнула – так, що з очей линули сльози, а на пальцях залишилися видерті з корінням пасма.

      – Вистачить? – спитав демон. – Чи ще?

      – За що?!

      Її руки знову потяглися до волосся.

      – Вистачить!

      – От і молодець, – демон у дзеркалі підійшов зовсім близько, майже вперся лобом у скло. Втупився в Ірину згори вниз. – Скоріше відішли свою Вікулю нафіг. Треба працювати.

      – Як же я відішлю? – Ірина стримувала сльози й говорила пошепки, боячись, що Віка на кухні почує голос або схлип. – Якщо я відішлю – вона ж одразу все зрозуміє. Викличе санітарів. І тоді твій самогубець точно повіситься, тому що з гамівної сорочки навіть ти мене не визволиш!

      – Відьмо, – сказав демон із дзеркала, – коли тобі треба, ти вирізняєшся розумом і кмітливістю. Придумай, як відіслати Віку, щоб вона нічого не запідозрила! Це тобі треба, а не мені.

      – Тобі це теж треба, – пробелькотіла Ірина. – І подумай, кому треба дужче.

      Демон дивився на неї з глибин задзеркалля, і погляд його потроху наливався такою люттю, від якої в Ірині заболів живіт.

      – Добре, – сказала вона швидко. – Я придумаю.

* * *

      На столі обіцяли свято коробка цукерок та маленька пляшка «Хеннессі». Під вікном репетувала сигналізація на чужій машині і про щось радилися клієнти нотаріуса, чий офіс був на поверх нижче. Ірина зі смутком подумала, що там клієнтів тепер більше, а ще недавно все було навпаки…

      Демон вийшов із ванної, причому зачинені двері не відчинялися. Зупинився за спиною у Віки. Ірина облизнула губи.

      – Ти чого така рум'яна? – Вічина пильність не слабшала.

      – Бліда – погано, рум'яна – погано, – пробурмотіла Ірина. – Таблетку я проковтнула, мені лікар про всяк випадок із собою дав. Для профілактики.

      – І що?

      – І відчуваю, що розвезе мене зараз од цієї таблетки, – сказала СКАЧАТЬ