Рожева Миша. Віктор Єрофєєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мене задушить. Чому в нього такі очі? Я мовчала.

      – Мовчання – ознака згоди, дитинко, – підморгнув більмом гітарист. Він заспівав тихим голосом:

      – Коса дівчинка косила на косі…

      Мені раптом стало смішно. Я хихикнула. Гітарист перестав співати і змовницьки розсміявся:

      – Я хочу взяти тебе з собою на Дно.

      – На яке ще Дно?! – вирвалося у мене.

      – Ага! Заговорила! На яке? На морське!

      – Я не хочу…

      – Там добре… – оксамитово промовив гітарист. – Давай дружити…

      Він несміливо протягнув мені свою тонку долоню з великою кількістю срібних каблучок. Ну як тут утримаєшся? Я завжди відгукуюся з радістю, коли мені пропонують дружити.

      – Добре, – я потиснула його милу руку. – Ти пожартував про Дно?

      – Ми будемо найбільшими друзями… Ти навіть не уявляєш, хто тобі пропонує дружбу… Але і не треба, я цілком безкорисливий…

      Ми з тобою так здружимося, що неодмінно опинимося на дні.

      – Мені й тут добре…

      – Там набагато краще. Що найголовніше в житті? Найголовніше в житті – це не життя, а смерть. Гнила діра! Але я… Я проведу тебе повз смерті… Ти навіть не помітиш…

      – Як це?

      – Ми будемо дружити проти твого тата…

      – Чому?

      – Ну ти ж знаєш, який він смішний… Насправді, це пуста, ница людина. Твій тато – Особлива Думка – кудлата воша!

      – Що?! Тато просто розпатлався на Новий рік, тому що сам варив крабів… і хвилювався… щоб усім сподобалось…

      – Ненавиджу, коли варять крабів… У мене таке відчуття, що це варять мене…

      – Мого тата ще ніхто не називав кудлатою вошею… – Я вгледілася в мого нового друга. – Ти перевертень!

      – Звісно! – засміявся він. – Я заберу на Дно твою маму разом з тобою. Я від неї втрачаю голову!

      – Але мама живе з татом!

      – Начхати я хотів на твого тата! Я тобі кажу: нікудишня він людина!

      – Не смій…

      – Хочу і кажу! Він – кудлата воша!

      У мене потекли безпорадні сльози.

      – Зате мама твоя – ніжне лимонне деревце! Я пересаджу її до свого палацу і буду поливати… поливати… і нюхати її лимони… У мене палац розміром з московський Кремль.

      – Не хочу! Забирайся геть, перевертню! – закричала я.

      – Мовчи! – раптом озлився гітарист. – Ще слово – я зроблю з тебе потвору!

      – Дулю тобі! Не зробиш!

      Гітарист піднявся:

      – Не забудь подивитися на себе ранком у дзеркало, опудало! Грюкнув дверима. Через хвилину в кімнату вбігла Діана.

      – Що з тобою?

      Я сіла на ліжко й гірко заплакала.

      Розділ 6

      УТРАТА ОБЛИЧЧЯ

      Рано-вранці я прокинулася від дзвону в вухах. У вікні ніжне небо. Гул голосів у вітальні зростав так, наче злітав літак. Билися об підлогу келихи. Кричав тато. Кричала СКАЧАТЬ