Рожева Миша. Віктор Єрофєєв

Чтение книги онлайн.

      – Відчепись!

      – Ні, звичайно, обличчя ми їй реставруємо, – сказав невтішний тато. – Для дівчинки краса – головна справа. Але наша сьогоднішня морська прогулянка скасовується!

      – Ні в якому разі! – обурилася мама. – На морі лице Марусі може відновитися.

      – Ти думаєш?

      – Я в цьому впевнена! Пішли купатися!

      – Я не піду купатися, – сказала я. – Я ненавиджу себе! Я знаю, куди я піду. Я піду в ванну і повішуся!

      – Що?! Не роби цього! – закричав тато.

      – Вона розумна дівчинка, – жорстко сказала мама. – Вона не буде вішатися!

      – Буду! Буду! Буду!

      – Не втрачай розум… – процідила мама. – Ми скоро прийдемо! Не встигли вони піти на пляж, як до мене в кімнату влетіла Рожева Миша:

      – Боже! Це ти не ти?

      – Не знаю. Можева Риша… Тьху… У мене заплітається язик… Я божеволію.

      – Що може бути гірше того, що з тобою сталося! – безжально вигукнула Рожева Миша.

      – Гітарист… – знову голосно заплакала я. – Покликав маму на Дно. І мене також…

      – Я не знала, що Тринь-Бринь… – Рожева Миша з сумом дивилася на мене.

      – Що ще за Тринь-Бринь?

      – Так звуть Гітариста на дні ті, хто його боїться і ненавидить…

      Я дивлюся, що його влада поширюється і на Землю.

      – А хто тоді Краб, який писав мамі любовні есемески?

      – Неважко здогадатися…

      – Стільки імен!

      – Він – нескінченне явище…

      – Це як?

      – Йому немає кінця.

      – Не розумію… Нічого не розумію… Цей Тринь-Бринь, або як його там, мене знівечив, зробив мавпою, а маму з татом змусив кидатися посудом.

      – Посудом?

      – Я вранці увійшла до вітальні… Дай хустку… – Я висякалася. – Тато і мама кидалися один в одного тарілками.

      – Багато побили?

      – Дуже!

      – А далі?

      – Мама вскочила на підвіконня, щоб викинутися з вікна!

      – Ой!

      – Нічого страшного! Тут письменник Коханов виповз із-під столу і говорить: «Це ж перший поверх…»

      – Ну так!

      – Письменник виповз за двері, а тато стягнув її з підвіконня і став лякати, що вдарить.

      – І що?

      – Він повалив її на підлогу! Прямо на розбите скло!

      – Це не для людей зі слабкими нервами!

      – Вони засмикалися на підлозі, як ніби їх б’є струмом, а коли перестали смикатися, вони навіть разом розсердилися на мене, коли побачили, що я бачу те, що я бачу.

      – Тарілки розбиті, але сім’я ціла! Нічого страшного! – взялася в боки Рожева Миша, як суддя на футбольному полі.

      Свисток їй в лапи!

      Я вийшла в сад з Рожевою Мишею на руках:

      – Мама сказала: тепер можна зробити собі будь-яке обличчя.

      Уся надія на це!

      – Якщо СКАЧАТЬ