Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Мисливські усмішки (збірник) - Остап Вишня страница 14
Название: Мисливські усмішки (збірник)
Автор: Остап Вишня
Жанр: Классическая проза
isbn: 978-966-03-3919-4
isbn:
Я стрибаю за терен…
Крутиться Докучай і смикає лівою ногою.
Я падаю в сніг…
А десь далеко, аж у другім кінці яру, Бандит аж плаче та заливається:
– Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Горжетку ганяє…
Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкеті, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущі бігли…
Вам дома й кажуть:
– Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. І хто ті рушниці вигадав?!
– Ладно, – ви собі думаєте, – ладно! Говори! Говори! Одужає Докучай – знову за горжетками їздитимемо.
1945
Заєць
I
Золота осінь…
Ах, як не хочеться листу з дерева падати, – він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява», – ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає.
Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм «кру-кру»:
– «Чуєш, брате мій, товаришу мій?» Відлітаємо!
Золота осінь…
От в цей саме час заєць уже збігав до підборщика хутра, той йому вже на всі прорішки попідбирав густо-теплі шматочки, вичистив вуха й лапки і посадив на ріпицю білий помпон.
Набиваються набої крупним шротом, витягаються теплі штани й піджак, мастяться грубіші чоботи, деруться на онучі теплі підштаники, відкидається набік веселенький картузик-кепочка, а натомість розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха…
Коли в качачому полюванні більшу вагу мали помідори й огірки, то тут їх заміняють сало й ковбаса.
Незмінною залишається стопка.
При полюванні на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюванні на зайця з неї, при певному досвіді, дуже добре оглядати обрій; коли дивитись крізь дно, – місцевість рельєфнішає.
Всі вищейменовані тверді, плинні й газуваті речі розкладаються в певному порядку на канапі, ви ходите й усе кілька разів перераховуєте, перевіряючи, чи нічого не забули:
– Штани, значить є! Чоботи є!.. Онучі, значить, є!.. Набої є!.. Сало й ковбаса є!.. Гм-гм… є… Чи не мало буде?
– Досить, досить! – поспішає посемейство…
– А де ж стопка?
– Та ось, за рюкзаком!
– Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще зарані виїду, щоб не спізнитись на поїзд.
Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.
– Ну, бувайте, здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду!
– А рушницю ти взяв?
– Ай справді, де ж це вона?
– Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась…
– Та хіба ж можна рушницею?!
СКАЧАТЬ