Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у погляді. Сама вона була взута у пошарпані грубі шкарбани, які в їхній місцевості називали шорбутсами.

      Мешканці Кальї мандрували вкрай рідко, проте в їхньому розпорядженні були шляхи, якби раптом їм заманулося поблукати світом. Ці шляхи також були торговельними, й торгівля була дуже жвавою. На додачу до них була ще Вайє, яку іноді називали Великою рікою. Вона протікала південніше Кальї Брин Стерджис і впадала у Південні моря. Принаймні так розповідали знавці. Ще існували шахтарські Кальї й мануфактурні Кальї (де речі виготовляли за допомогою парового преса і навіть – о так! – електрики). А одна Калья була всуціль розважальною: там грали в азартні ігри, влаштовували дикі захопливі перегони, а ще…

      Тут Тіан, який усе це розповідав, відчув на собі погляд Залії й присоромлено відійшов до казанка, щоб досипати собі ще квасолі. І капустяного салату для заспокоєння дружини.

      – Тож, – сказав Едді й намалював патичком на землі вигнуту лінію. – Це землі прикордоння. Кальї. Це дуга, що тягнеться на північ і південь на… на яку відстань, Заліє?

      – Це чоловіча справа, – відповіла вона. Тоді, побачивши, що її власний чоловік досі не відійшов від багаття й оглядає там казани, вона нахилилася ближче до Едді. – Ви обчислюєте у милях чи в колесах?

      – В усьому потроху, але впевненіше почуваюся з милями.

      Вона кивнула.

      – Тоді десь миль зо дві тисячі туди… – вона показала на північ. – І вдвічі більше сюди. – На південь. Якусь хвильку вона зберігала таке положення, показуючи в обох напрямках, потім опустила руки, з’єднала їх на колінах і знову сіла в своїй скромній позі.

      – А ці містечка… ці Кальї… вони простягаються аж до краю?

      – Так нам казали купці. На північному заході звідси Велика ріка розпаровується на два рукави. Східний рукав ми кличемо Девар-Тете Вайє – по-вашому Маленька Вайє. Авжеж, частіше до нас припливають з півночі, бо ж річка тече з півночі на південь, бачте.

      – Бачу. А що на сході?

      Вона опустила погляд.

      – Край грому, – сказала жінка так тихо, що Едді ледь розчув. – Туди не ходить ніхто.

      – Чому?

      – Там темно, – мовила вона, не зводячи очей зі своїх колін. Потім піднесла руку й показала в той бік, звідки прийшли Роланд і його друзі. Назад, на Серединний світ. – Там, кажуть, відбувається кінець світу. А там… – Вона тицьнула пальцем на схід і після цього підвела очі на Едді. – Там, у Краї грому, кінець світу настав. А посередині ми, ті, хто лише хоче жити в мирі й спокої.

      – Як ти гадаєш, це можливо?

      – Ні.

      І Едді побачив, що вона плаче.

ДВА

      Невдовзі Едді вибачився й відійшов у гущавину дерев, щоби справити природну потребу. Коли він припіднявся навприсядки, щоб дотягтися до листя, яким можна було б підтертися, просто за спиною в нього пролунав голос.

      – Тільки не ці, сей, будь СКАЧАТЬ