Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      Юк не відставав од Джейка й тонесенько скімлив. Джейкові це підвивання було не до душі, проте зрозуміти тваринку він міг. У повітрі книгарні висів запах страху, такий щільний, що його можна було помацати. Діпно сидів біля шахівниці, переводячи нещасний погляд з Кельвіна Тауера на новоприбулих, що не надто скидалися на книголюбів у пошуках рідкісних видань. Інші двоє старих шкарбанів біля шинкваса похапцем, великими ковтками допивали каву, маючи вигляд людей, що раптово згадали про невідкладні справи й більше не можуть затримуватися.

      «Боягузи, – подумав Джейк із презирством, яке було порівняно новим відчуттям у його житті. – Зайці полохливі. Не все можна виправдати старістю».

      – Містере Торен, нам з вами є про що поговорити, – говорив Балазар тихим, спокійним, розважливим голосом, у якому не було навіть натяку на акцент. – Може, запросите нас до свого кабінету?

      – Нам нема чого обговорювати, – відказав Тауер, скоса поглядаючи на Андоліні. Джейк його чудово розумів: Джек Андоліні скидався на психопата з сокирою з якого-небудь фільму жахів. – Після п’ятнадцятого липня, можливо, тема для розмови з’явиться. Можливо. Отже, поговоримо після Дня незалежності. Мабуть. Якщо схочете. – Він посміхнувся, щоб продемонструвати свою розважливість. – Але зараз я просто не бачу в цьому сенсу. Ще ж навіть не червень. І, щоб ви знали, моє прізвище не…

      – Він не бачить сенсу, – сказав Балазар, звертаючись до Андоліні й чоловіка з великим носом. Розвів руки в боки, потім опустив їх. «І куди котиться наш світ?» – промовляв цей жест. – Джек? Джордж? Цей чоловік узяв у мене чек на суму з п’ятьма нулями. А тепер каже, що не бачить сенсу зі мною розмовляти.

      – Неймовірно, – сказав Бйонді. Андоліні промовчав. Він просто зиркнув на Кельвіна Тауера з-під неандертальського лоба своїми брудно-карими очицями, що скидалися на дрібних злющих тваринок, які виглядали з печери. Джейк подумав, що з таким обличчям не треба навіть говорити, щоб тебе почули. Залякування було переконливішим за слова.

      – Я хочу поговорити з тобою, – терплячим, переконливим тоном сказав Балазар, але його очі буравили обличчя Тауера. – Чому? Тому що мої боси хочуть, щоб я з тобою поговорив. Для мене цього досить. І знаєш що? Я думаю, за сто штук, які тобі відвалили, ти можеш приділити мені п’ять хвилин. Правда?

      – Ста тисяч уже нема, – похмуро відказав Тауер. – І ви чудово це знаєте, як і ті, хто вас найняв.

      – Мене це не обходить, – сказав Балазар. – Та й чому б я мав перейматися? То були твої гроші. Єдине, що мене цікавить, – чи поведеш ти нас до свого кабінету. Якщо ні, ми поговоримо тут, на очах у цілого світу.

      «Цілий світ» складався на ту мить з Аарона Діпно, одного пухнастика-шалапута і двох колишніх ньюйорківців, котрих жоден із чоловіків у книгарні бачити не міг. Друзяки Діпно здиміли з-за шинкваса, як справжні боягузи.

      – Мені нема на кого залишити книгарню, – востаннє спробував відкараскатися Тауер. – Наближається час обіду, до нас можуть зайти відвідувачі…

      – Та ви навіть п’ятдесят баксів за день СКАЧАТЬ