Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Едді спантеличено кивнув.

      – Бачу, ти й свого чотирилапого друга привів.

      Нахилившись, Джейк з любов’ю погладив Юка по спинці.

      – Він для мене щось на кшталт кредитки «Америкен Експрес». Я без неї з дому не виходжу.

      Джейк хотів продовжувати – він почувався дотепним, сповненим енергії й жартів, – аж раптом з-за рогу вигулькнув дехто й проминув їх, не дивлячись (як і решта пішоходів), і це змінило все. То був хлопчик у «докерсах», що виглядали точнісінько як Джейкові. Адже вони й були Джейкові. Звісно, ще не те лахміття, на яке вони перетворяться згодом, але штани таки належали йому. Як, власне, й кросівки. Їх Джейк загубив у Датч-Гіл. Тиньковий велет, що охороняв двері між світами, зірвав їх йому з ніг.

      Хлопчик, котрий пройшов повз них, був Джоном Чемберзом. То був він, тільки ще незагартований, невинний і до болю юний. «Як же ти вижив? – спитав Джейк навздогін самому собі, що віддалявся. – Як витримав те напруження, коли здавалося, що ти божеволієш, і втечу з дому, і той жахливий будинок у Брукліні? Та найголовніше – як ти не загинув від лап охоронця? Напевно, ти крутіший, ніж виглядаєш».

      Едді так кумедно повів очима на його спину, що віддалялася, й знову на нього, що Джейк розсміявся, попри весь свій величезний подив. Едді нагадав йому комікси, де Арчі або Джаґхед намагалися подивитися на два боки водночас. Опустивши погляд, він побачив той самий вираз у Юка. Чомусь від цього зробилося ще смішніше.

      – Що за дурня? – спитав Едді.

      – Повторна прокрутка, – Джейк зареготав ще сильніше. Сміх був дурнуватий, але зупинитися він не міг. Йому хотілося подуріти. – Це як тоді, коли ми спостерігали за Роландом у Великій Залі Ґілеаду, та тільки зараз ми в Нью-Йорку, тридцять першого травня тисяча дев’ятсот сімдесят сьомого року! Це той день, коли я пішов зі школи Пайпера по-французькому! Повторна прокрутка, хлопче!

      – По-французькому?.. – почав було Едді, та Джейк не дав йому закінчити. Його вразило чергове відкриття. Хоча слово «вразило» не надто добре передавало суть того, що відбулося. Його накрило з головою, як людину, що не змогла врятуватися від височезної припливної хвилі на пляжі. Його обличчя так просяяло, що Едді мимоволі відступив на крок назад.

      – Троянда! – прошепотів Джейк. Йому забракло подиху сказати це гучніше, в горлі було сухо, наче пройшла піщана буря. – Едді, троянда!

      – І що з нею?

      – Це той день, коли я побачив троянду! – простягнувши непевно долоню, він узяв Едді за руку вище ліктя. – Я піду до книгарні… а потім на пустир. Колись там була делікатесна…

      Едді жваво закивав.

      – Аякже, «Вишукані делікатеси від Тома й Джеррі», на розі Другої й Сорок шостої…

      – Крамнички вже нема, та є троянда! Той я, що пішов далі, побачить її сьогодні, і ми теж зможемо її побачити!

      Очі Едді засяяли.

      – Тоді ходімо хутчіш. Ми ж не хочемо тебе загубити. Його загубити. Чорт, одного з вас загубити.

      – Не СКАЧАТЬ