Товариство осиротілих атеїстів. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

      – Ну співали народних пісень, дум. Казки розповідали. Не чув?

      – Ні, – хмикнув Гена. Його це відверто мало цікавило… Хоча згодом зауважив: – Чудернацька назва: кобзар. Я гадав, існує лише один Кобзар. Шевченка.

      – Ну так отож! А та збірка Тараса Григоровича названа на честь отакого типового бандуриста. Але я не про це хотів розповісти… – Богдан зробив великий ковток коктейлю, глибоко зітхнув і знову його красиві сині очі стали майже чорними від тяжких роздумів. – Я ось про що думаю… Отам, в таборах, тепер точно такі самі бандуристи. Хіба що під гітару. Співають блатних народних (себто зеківських) пісень. Підтримують, надихають, надію вселяють. Ти розумієш? От би заборонити цей фолькльор!.. Воно, як на мене, було б дуже дієво… Зараз одну таку собі пісеньку – «Ванинський порт» там повсюди чутно… Мені товариш, з іншого відділку нашого, з того, що в ГУЛАГу підтримують порядок, розповів. – Богдан поглянув у вічі товариша, сподіваючись віднайти в його очах розуміння і підтримку. Потім махнув рукою. – А…! Зараз наспіваю, і все тобі стане ясно.

      І Богдан затягнув чистим баритоном:

      Поки Богдан співав, Гена помітив, як два єдині в цей пізній час відвідувачі – якісь мужчини в дорогих костюмах, витріщились на них з-під лоба в закутку зали ресторану. А ось музиканти, ті, навпаки, перестали грати і, не криючись, слухали зачаровано і з великою повагою. Гена вирішив сказати награно голосно, аби розрядити атмосферу:

      – Та ну тебе! Безневинна пісенька! Чого перейматися? Нехай собі співають, бідолахи, – і поплескав товариша по плечу.

      – Так то воно так… – неохоче погодився той. – Однак таких бандуристів стає все більше. І не всі їхні пісеньки «безневинні», як ти висловився. Це якесь нове нашестя. Запам’ятай мої слова – скоро з’явиться новий жанр отаких пісень і вони народ підійматимуть на повстання.

      Очі Богдана замиготіли в напівтемряві зали.

      – Ось це послухай: