Товариство осиротілих атеїстів. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

      Вона так само втікала від проблем, хапаючи, що під руку трапиться і що в різні часи слугуватиме їй за пальто (вічної шинелі Тоня позбудеться аж через два роки після описаних вище подій, коли Дмитро Степанович розкошелиться і урочисто подарує їй зимове пальто). Тож саме так, утікаючи, вона зустріла свого першого чоловіка. А потім, ось як зараз, утікаючи, знайде собі другого (або повернеться до батька свого сина – це як подивитись).

      Є ще одна обставина, котра споріднює цю пісню з Тонею, точніше – з її сином, малим Антончиком. Слова, написані в тридцятому році Джиммі МакХ’ю на лірику Дороті Філдс, стали шлягером, котрий переспівували безліч виконавців. Однак у контексті історії, пісня щільно асоціюється лише з Луї Армстронгом. Себто з величним Гудіні від джазу. Антончик так само виросте, перетвориться на успішного, здорового і красивого хлопця і, купляючи мамі нове пальто, в якому вона, між іншим, піде від свого другого чоловіка (так би мовити, знову перейде на сонячний бік вулиці), пам’ятатиме з дитинства лише батька. З його пам’яті назавжди зітреться вітчим Льоня, тьотя Зіна, котра його доглядала. І більше ніколи він до них не прийде в гості в комуналку. Та й навряд чи дізнається, що вітчим одружився з його мамою виключно заради кімнати, де він жив. А інакше сусіди знайшли б спосіб її відібрати.

      Драми комунальних квартир. Ущільнення. Якась… малолітражність, чи що? Немає широти душі. Комунізм. Зрівнялівка, однак не для всіх, а лише для тих, кому не пощастило. А таких – більшість. Тоді і справді буття визначало свідомість.

      І Тоня правильно відчула, підійшовши з малим до будинку свого колишнього комроти. То була доленосна мить. Але чи для неї? Ось для Зіни Яківни і одноногого Леоніда – то напевне.

      Майор МДБ Геннадій Петрович саме застібав ґудзики свого напіввійськового кітелю в надії ще встигнути на вранішню нараду. Аж тут на сходах у під’їзді зчинився лемент. То саме Аля подзвонила у дзвоник. А їй – ну так трапилося – відчинила двері рідна мати. Руда дівчина вже давно поховала її подумки з батьком і братом…

      – Мамо, мамочко!.. А де тато? І Сьома живий?!

      – Ох, доцю… – І Зіна Яківна уривчасто вдихнула повітря і істерично засміялась. – Це точно ти? Твою долоню я тримаю? Я збожеволіла, коли всіх вас втратила… Я не вірю… Льоню, Льонічку!

      Зіна Яківна почала поволі сповзати на підлогу. В кімнату вбіг Льоня і, разом з рудоволосою дівчиною, поклав стару єврейку на софу. Потім були якісь ліки з їдким ароматом полину (хоча Аля сперечалася: «То валер’яна, який ще полин?»).

      По черзі заходила жіноча половина комуналки і щось приносила: поради, помідори і свіжі газети. Мовляв, ви почитайте, їй стане легше від новин. Однак Льоня категорично від такої пропозиції відмовився. Насамкінець прийшов дільничний – молодий хлопчина з неспокійним поглядом і довго вимірював тиск Зіні Яківні, а потім іще довше – її пульс. Він дав снодійне і сказав, що краще їй пережити потрясіння у сонному стані.

      І ось усе знову стало, як і тоді – знекровленого, СКАЧАТЬ