Товариство осиротілих атеїстів. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Так ось. Він тоді саме проїжджав поблизу. Збирався геть із Києва. І коли зчинився лемент – вихопив першу ж людину, котра потрапила до нього в руки. І то була я. Навіщо він так вчинив? Так і не зміг пояснити. Просто сказав: мав зробити те, що було в його силах.

      І кому розповіси – не повірять. Бо часи вже інші. Інші реалії, котрі не потребують такого геройства, і тому люди не можуть зрозуміти, як було тоді нам і на що ми були здатні. Кожен поодинці. Тоді, в той час жорстокий, кожен проявив себе. Ні, не тільки кращим, ніж він є.

      Була така родина в Бортничах – куркулі, як і пан Ярослав. Себто корову мали, поки німці її не пристрелили і не засмажили її прямо на їхньому подвір’ї на вогнищі.

      Так от, вони, коли почули, що Ярослав переховує у себе єврейку, почали погрожувати, що донесуть. Він мусив їм віддати пару свиней з тих, котрі в нього після відвідин німців лишилися. Але їм було мало. Вони зажадали свиноматку. І… то окрема історія. Біда була з тією родиною. І я й досі не знаю, чи це провина пана Ярослава…

      Іронія долі, розумієш? Я, єврейка, усі чотири роки харчувалася майже виключно свининою. Солоною, в’яленою, зіпсованою, вареною, кістками в бульйоні. Ну а пізніше і бур’яном різним, корою…

      Аля розсміялася. Льоня помітив, що, незважаючи ні на що, вона була абсолютно позбавлена злоби і тієї прикрості в очах та кутниках вуст, котрі він спостерігав у жінок після окупації. Він тоді ще не встиг помітити тієї злоби, що з’являлась нізвідки і тінню лягала на її очі в самі несподівані моменти.

      Єдине, що його тоді збентежило – її певна інертність. Льоня не знав, як інакше назвати цей стан. Вона була немов лялька. Не плакала, не переживала і задавала дурнуваті питання, немов їй дев’ять, а не двадцять дев’ять – скільки їй насправді було.

      Врешті він не витримав і запитав: «Ти спала з ним?» І тоді вже прийшла черга Алі обурюватися. Вона люто зиркнула на Льоню і, назвавши його йолопом, продовжила:

      – Ні. Він називав мене донею… Гидотним ти став, Леоніде Івановичу. Геть не таким, як був у дитинстві. Думки твої, вчинки… Твоє одруження…

      Аля не доказала – прокинулась Зіна Яківна і відразу підвелася. Аля і Льоня мовчки спостерігали за нею. Стара жінка стала коліньми на софу і дотяглася до Аліної світлини, що висіла поруч з іншими, розстріляними членами родини Зіни Яківни, на стіні з чорними, вицвілими на сонці стрічками. Якийсь час вона дивилася на фотокартку, а потім мовчки, тремтячими руками зірвала з неї чорну стрічку і закинула подалі від себе, притискаючи світлину до грудей.

***

      Після короткого переказу того, що відбувалося з дочкою під час німецької окупації, Зіна Яківна задала дуже резонне питання:

      – Доцю моя, німці вже давно пішли. Власне, ти вже вибач мою старечу прискіпливість, але ж ти знаєш – я завжди такою була. То ти мені поясни: де ти швендялась майже цілих сім років?

      Розділ третій

      Ідіот

      Іноді Геннадій Петрович відчував СКАЧАТЬ