Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

      Таким чином чуттєва одиничність зникає в діалектичному русі безпосередньої вірогідності і стає загальністю, але тільки чуттєвою загальністю. Гадка зникає, і сприйняття бере об’єкт таким, яким він є в собі, або як загалом загальний, і тому одиничність постає в ньому як справжня одиничність, як буття-в-собі одного, або як відображеність у собі. Але це, однак, ще зумовлене буття-для-себе, поряд з яким виникає інше буття-для-себе – загальність, протиставлена одиничності й зумовлена нею; проте ці обидві суперечливі крайності перебувають не тільки поряд одна з одною, а й у одній єдності; або, що означає те саме, спільне для них обох – буття-для-себе цілковито скуте своєю протилежністю, тобто водночас не є буттям-для-себе. Софістика сприйняття намагається врятувати ці моменти від їхньої суперечності, утримати їх, розрізняючи аспекти, вдаючись до таких конструкцій, як «також» і «тією мірою, якою», і намагаючись, зрештою, збагнути істину через диференціацію несуттєвого від протиставленої йому сутності. Проте цей допоміжний засіб, замість уберегти від оман при осяганні, виявився радше нікчемним, тож істина, яка мала бути розкрита логікою цього сприйняття, виявляється і в тому, і в другому аспекті протилежністю від сподіваного, а отже, має за свою сутність недиференційовану та невизначену загальність.

      Ці пусті абстракції одиничності і протиставленої їй загальності, а також сутності, пов’язаної з чимсь несуттєвим, яке їй водночас необхідне, – це сили, взаємодія яких становить тяму, яка сприймає і яку часто називають здоровим людським глуздом; тяма, вважаючи себе за солідну реальну свідомість, є у сприйнятті тільки грою цих абстракцій; а загалом тяма завжди найбідніша там, де вважає себе найбагатшою. Оскільки нею попихають ці нікчемні сутності, жбурляючи її одна одній, а своєю софістикою вона спонукає дотримуватись то чогось одного, то його прямої протилежності, опираючись таким чином істині, тяма гадає, ніби філософія присвячена тільки мисленнєвим речам. Філософія і справді має розглядати їх і визнає їх за чисті сутності, за абсолютні стихії і сили, але водночас пізнає їх у їхній визначеності і тому панує над ними, тоді як ота сприймальна тяма вважає їх за істину, і вони ведуть її від однієї помилки до іншої. Сама тяма аж ніяк не усвідомлює, що в ній є і нею порядкують такі прості сутності, а гадає, ніби завжди має справу з цілком солідним матеріалом і змістом, так само як чуттєва вірогідність не знає, що її сутність – пуста абстракція чистого буття, але насправді саме завдяки тим сутностям сприймальна тяма пронизує в усіх напрямах будь-який матеріал і зміст; вони забезпечують їй єдність цих різних матеріалів і панування над ними і є тим єдиним, що становить для свідомості чуттєве як сутність, що визначає їхні відносини з нею, і на основі них відбувається рух сприйняття та властивої йому істини. Цей рух – постійне почережне визначення істини і скасування цього СКАЧАТЬ