єдиність суперечить цій її розмаїтості, і тому свідомість знову повинна взяти на себе відповідальність за те вставляння розмаїття в одне й не допускати його до речі. Вона буде змушена й сказати, що річ, тією мірою, якою вона існує для себе, не існує для іншого. Проте, як дізналася свідомість, єдиність належить лише самій речі; річ, по суті, відображена в собі. Також, або відмінність між елементами, байдужими один до одного, теж, звичайно, припадає на річ, як і єдиність, але оскільки вони різняться між собою, то припадають не на ту саму річ, а на різні речі; суперечність, притаманна загалом об’єктивній сутності, поділяється на два об’єкти. Отже, річ, звичайно, існує в собі й для себе, тотожна собі, але ця єдність із собою порушена іншими речами; таким чином зберігаються водночас і єдність речі, й іншість – і за межами речі, і за межами свідомості. Хоча суперечність, властива об’єктивній сутності, поділена отак між різними речами, відокремлена одинична річ однаково буде позначена відмінністю. Отже, різні речі утверджено для себе і суперечність між ними припадає на обидві сторони так, що кожна з них відрізняється не від себе, а тільки від іншої. Але в такому разі кожна річ і сама визначена як щось диференційоване й містить у собі суттєву відмінність від інших речей, а водночас не так, щоб це було протиставленням у ній самій, бо для себе вона є простою визначеністю, що становить її суттєвий характер, яким вона відрізняється від інших. А фактично, оскільки розмаїття полягає в речі, воно неминуче набирає форми реальної різниці різноманітних якостей у ній. Але, зваживши на те, що визначеність становить сутність речі, завдяки якій вона відрізняється від інших речей та існує для себе, ця різноманітність якостей видається несуттєвою. Отже, річ таким чином містить у своїй єдності дві конструкції «тією мірою, якою», що, проте, мають неоднакову вартість, унаслідок чого ця протиставленість не стає реальним протиставленням самої речі, бо тією мірою, якою річ завдяки своїй абсолютній відмінності опиняється в стані протиставлення, це протиставлення пов’язане з іншою річчю, що перебуває зовні від неї. Щоправда, розмаїття теж необхідно притаманне речі, тож вона не може лишитися без нього, але воно для неї несуттєве.
Ця визначеність, що становить суттєвий характер речі й відрізняє її від усіх інших речей, тепер визначена так, що річ унаслідок цього протиставлена іншим речам, але має при цьому зберегти себе для себе. Проте річчю, або одним, що існує для себе, вона є тільки тією мірою, якою не пов’язана з іншими речами, бо в таких відносинах утверджено радше сув’язь з іншими речами, а сув’язь з іншими речами – це кінець буття-для-себе. Саме завдяки абсолютному характеру та своїй протиставленості річ пов’язується з іншими речами і є, по суті, тільки цими відносинами. Але ці відносини – це заперечення її самостійності, і річ гине через свою суттєву властивість.
Необхідність досвіду, коли свідомість пересвідчується, що річ гине саме через ту визначеність, яка
СКАЧАТЬ
