Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «тепер – це день», і висловлює протилежне: «Тут – не дерево, а будинок», тобто миттю знову скасовує твердження, яке скасовує перше твердження і яке теж є твердженням про чуттєве це; отже, в усій чуттєвій вірогідності свідомість насправді дізналася тільки про те, що, як ми бачили, це, будучи загальним, є протилежністю того, що, як запевняло те твердження, становить загальний досвід. Покликаючись на цей загальний досвід, можна дозволити собі провіщати, спираючись на практику. А звернувшись отак до практики, можна сказати тим, хто наголошує на істині та вірогідності реальності чуттєвих об’єктів, що їм годилося б піти до початкової школи мудрості, повернутися до стародавніх елевсинських містерій Церери і Вакха й навчитися спершу таємниць споживання хліба та вина: адже обізнаний із цими таємницями не тільки починає сумніватись у бутті чуттєвих речей, а взагалі зневіряється в них і почасти сам породжує ніщо тих речей, а почасти бачить, як вони самі породжують те ніщо. Навіть від тварин ця мудрість не захована, бо вони засвідчують, що глибоко втаємничені в неї: адже не стоять перед чуттєвими речами так, наче ті речі існують у собі, а зневіряються в їхній реальності і, цілком упевнені в їхньому ніщо, допадаються до них і пожирають їх. Уся природа, як і тварини, розкриває ці таємниці, уславлює ці відкриті для всіх містерії, які навчають, у чому полягає істина чуттєвих речей.

      Але, якщо придивитися до попередніх зауваг, ті, хто висловлює такі твердження, самі сповіщають цілковиту протилежність від того, що мали на увазі, і цей феномен, можливо, найпридатніший, щоб спонукати до роздумів про природу чуттєвої вірогідності. Вони говорять про існування зовнішніх об’єктів, які можна найточніше охарактеризувати як реальні, абсолютно одиничні, цілком особисті, індивідуальні речі, кожну з яких можна визначити як таку, що не має іншої, абсолютно тотожної з собою речі; це існування, за їхніми словами, має абсолютну вірогідність та істину. Вони мають на увазі цей клаптик паперу, на якому я пишу це, чи, радше, писав, але не кажуть, що вони мають на увазі. Якщо вони справді хочуть сказати, що мали на увазі цей клаптик паперу, і хочуть сказати про це, то це неможливо, бо чуттєве це, яке мали на увазі, недосяжне для мови, що належить свідомості, цьому загальному в собі. При реальній спробі сказати про це, папір просто розкришиться в них у руках, а ті, хто почне його опис, не зможуть його закінчити, а будуть змушені лишити його іншим, яким зрештою доведеться визнати, що вони говорять про річ, якої не існує. Вони, звичайно, мають на увазі цей клапоть паперу, що тут цілком інший, ніж той, про який згадано вище, але говорять про реальні речі, зовнішні або чуттєві об’єкти, абсолютно одиничні сутності й т. д., тобто сповіщають про них тільки загальне; отже, те, що назване невимовним, – це не що інше, як неістинне, нераціональне, просто припущене. Коли про річ ми кажемо тільки те, що це реальна річ, зовнішній об’єкт, ми висловлюємо лише найзагальніше і стверджуємо радше її тотожність СКАЧАТЬ