Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ визначеностей, існують одна для одної внаслідок такої визначеності і здійснюють абсолютний безпосередній обмін цими визначеностями, – полягає в переході, завдяки якому лише й існують ці визначеності, що в них сили, як видається, постають незалежно. Скажімо, спонукальну силу утверджено як загальне середовище, а спонукану силу – як притлумлену силу, але спонукальна сила є загальним середовищем тільки тому, що друга сила притлумлена; або ж притлумлена сила – це радше сила, що спонукає першу силу й перетворює її на загальне середовище. Перша сила набирає своєї визначеності тільки завдяки другій силі і є спонукальною лише тією мірою, якою друга сила спонукає її бути спонукальною; так само безпосередньо вона і втрачає цю їй надану визначеність, бо ця визначеність переходить чи, радше, вже перейшла у визначеність другої сили; спонукальна сила, діючи як зовнішній чинник, постає як загальне середовище, але тільки тому, що її спонукає до цього друга сила, а це означає, що ця друга сила набуває статусу спонукальності й радше сама, по суті, є загальним середовищем; вона утверджує спонукальність саме тому, що ця друга визначеність теж, по суті, її, тобто що вона і є цією визначеністю.

      Доповнюючи наш погляд на уявлення про цей процес, можна ще звернути увагу на те, що й самі відмінності виявляються двоїстим способом: по-перше, як відмінності змісту, бо одна крайність – це сила, відображена в собі, а друга – середовище матерій; по-друге, як відмінності форми, бо одна з них спонукальна, а друга – спонукана, одна активна, а друга пасивна. Коли йдеться про відмінності змісту, вони різні загалом або для нас, а коли йдеться про відмінності форми, вони незалежні, стоять у своїх відносинах нарізно й формують протиставлення. У сприйнятті руху сили свідомість починає усвідомлювати, що ці крайнощі, в обох згаданих аспектах, в собі нічого не становлять, бо й самі ці аспекти, в яких мала полягати їхня відмінна сутність, є тільки минущими моментами, безпосереднім переходом кожного елемента в свою протилежність. Але для нас, як уже згадано вище, зникають навіть відмінності в собі як відмінності змісту і форми, а в аспекті форми діяльне, спонукальне і для-себе-сутнє за своєю сутністю є тим самим, що в аспекті змісту було притлумленою силою; пасивне, спонукане, для-іншого-сутнє в аспекті форми було тим самим, що в аспекті змісту поставало як загальне середовище багатьох матерій.

      З цього випливає, що уявлення про силу внаслідок поділу на дві сили стає реальним, і ми бачимо, як це відбувається. Ці дві сили існують як сутності, що існують для себе, проте їхнє існування – це такий їхній рух назустріч одна одній, що буття кожної з них – це радше чиста утвердженість із боку іншої сили, тобто їхнє буття радше мало чисте значення зникнення. Вони не схожі на крайності, що зберігають для себе щось зафіксоване, а в спільному проміжному середовищі тільки передають одна одній під час контакту якусь зовнішню властивість, бо тим, чим вони є, вони є лиш у цьому проміжному СКАЧАТЬ