Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      Едді йшов далі, повз крамницю, що називалася «Твої відображення», між Сорок дев’ятою і Сорок восьмою. В одному з дзеркал, якими була прикрашена вітрина, він побачив себе. І подумав, що виглядає краще, ніж будь-коли за багато років. Волосся трохи задовге, але сам він засмаглий і має здоровий, підтягнутий вигляд. Але одяг… ну й лажа, чуваче. Мотлох якийсь. Синій піджак, біла сорочка, брунатна краватка, сірі штани… та блін, у нього в житті не було такого прикиду зразкового хлопчика.

      Хтось торсав його за плече.

      Едді спробував ще глибше зануритися в сон. Він не хотів прокидатися. Принаймні поки не дійшов до крамниці делікатесів і не відімкнув своїм ключем двері, за якими – трояндове поле. Едді хотілося ще раз побачити це видиво – нескінченне червоне укривало, небесне склепіння понад ним, де пропливають великі білі хмари-кораблі, і Темну Вежу. Він боявся чорноти, що жила в тій жаскій колоні, чатуючи на кожного, хто наважиться підійти надто близько, щоб його пожерти. Та все одно йому хотілося побачити Вежу. Він конче мусив її побачити.

      Однак рука, що його торсала, не здавалася. Сон почав темнішати, і запахи автомобільних викидів на Другій авеню поступилися аромату диму, що йшов від дерева (ледь відчутному, бо багаття майже догоріло).

      Сюзанна. Виглядала вона налякано. Едді всівся й обійняв її. Вони стали табором на дальньому краю вільхової діброви, там, де було чутно дзюркіт струмка на всипаній кістками галявині. З іншого боку табірного багаття, що ледь жевріло, спав Роланд. Спалося йому тривожно. Ковдру стрілець із себе скинув і лежав, підібгавши коліна мало не до грудей. Без чобіт ступні здавалися білими, вузькими і вразливими. На правій бракувало великого пальця, жертви омара-вбивці, який відгриз стрільцеві ще й частину правої руки.

      Роланд весь час стогнав щось нерозбірливе. Трохи послухавши, Едді зрозумів, що це слова, які він вимовив перед тим, як упасти непритомним на галявині, де Сюзанна підстрелила ведмедя. «Вперед. Цей світ не єдиний, існують інші». На секунду стрілець замовк, а потім почав кликати хлопчика на ім’я: «Джейку! Де ти? Джейку!»

      І стільки скорботи й відчаю було в його голосі, що Едді відчув, як у душу заповзає страх. Його рука обвила Сюзанну, і він міцно притис дружину до себе. Попри те, що ніч була тепла, жінка вся тремтіла.

      Стрілець перекотився на спину, і розплющені очі зблиснули під сяйвом зірок.

      – Джейку, де ти? – гукнув він кудись у ніч. – Повернися.

      – О Боже, він знову марить. Що нам робити, Сьюз?

      – Не знаю. Але це було настільки нестерпно, що я не змогла далі слухати сама. Він наче так далеко. Так далеко від усього.

      – Вперед, – пробурмотів стрілець, знову перевертаючись на бік і підтягуючи коліна, – цей СКАЧАТЬ