Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ майстерні все ще було порожньо, як на току перед жнивами. Отож ми вирішили не продавати куплену на аукціоні машину, а поки що самим використати її як таксі. Ми з Ленцом мали їздити на ній по черзі. Кестер з Юпом і самі могли впоратись у майстерні, поки дістанемо нові замовлення.

      Ми з Ленцом кинули жеребок, кому їхати першому. Випало мені. Набравши повну кишеню дрібних грошей та взявши документи, я, не поспішаючи, поїхав вулицями міста, щоб насамперед підшукати собі добру стоянку. Я вперше вів таксі й почувався трохи дивно. Бо ж будь-який ідіот міг мене спинити й звеліти кудись-то їхати. Почуття не дуже приємне.

      Нарешті я знайшов місце, де стояло лише п’ять машин. Стоянка була навпроти готелю «Вальдекергоф», у діловому кварталі, де розміщувалося чимало установ і можна було сподіватися на жвавіший попит. Я вимкнув мотор і вийшов із машини. Від одного таксі, що стояло попереду, відійшов здоровий хлопець у шкіряному пальті й рушив до мене.

      – Забирайся звідси! – пробурчав він.

      Я спокійно дивився на нього, зважуючи, що коли вже дійде до бійки, то найкраще застосувати удар знизу – аперкот. У своєму пальті він не зможе швидко підняти руки, щоб боронитися.

      – Не второпав? – допитувався шофер у шкіряному пальті й виплюнув сигарету мені під ноги. – Забирайся геть! Тут і без тебе вистачає!

      Він розізлився, що під’їхав іще один, це зрозуміло, але ж і я мав право стояти тут.

      – Я поставлю відступного… – сказав я.

      Це було все, що я міг зробити; так за звичаєм робили всі новаки на стоянках. Підійшов якийсь молодий шофер.

      – Гаразд, колего. Облиш, Густаве!

      Але Густавові щось у мені не сподобалось. Я знав, що саме: він відчув, що я новак у цій справі.

      – Лічу до трьох, – сказав Густав. Він був на голову вищий від мене і, певне, хотів скористатися з цього.

      Я вже бачив, що його не вмовиш. Треба було або їхати звідси, або битися.

      – Раз! – сказав Густав і розстебнув пальто.

      – Та годі тобі, – спробував я ще раз вгамувати його. – Краще ходімо та вип’ємо по чарці!

      – Два! – гаркнув Густав.

      Він, з усього було видно, хотів як слід полічити мені ребра.

      – Плюс іще один – і буде… – він збив картуз набакир.

      – Заткни пельку, ідіоте! – раптом загорлав я.

      Від несподіванки він розкрив рота й ступнув крок до мене, опинившись саме на тому місці, що було мені потрібне. Я тієї ж миті ударив його. Ударив, як молотом – усією вагою свого тіла. Цього прийому мене навчив Кестер, бо я, власне, був кепський боксер і не надавав цьому ваги, вважаючи, що здебільшого має значення лише перший удар. Удар вийшов непоганий. Густав гепнувся на землю.

      – Так йому й треба, забіяці, – сказав молодий шофер.

      Ми поклали Густава на сидіння його машини.

      – Очуняє! – запевнив молодий шофер.

      Але СКАЧАТЬ