Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

Чтение книги онлайн.

      – Пусті теревені, – мовив проповідник. – Ми марно гаємо час…

      Клаас похмуро поглянув на нього й промовив:

      – Можете мені не вірити. Але місце, де сховано скарби, їм видав нащадок тубільних правителів, кафр Лакмі, незадовго до своєї смерті. У моїх, так би мовити, підопічних є мапа, і вони твердо переконані, що знайдуть той скарб. Інакше чому б Вільрож сам вирушив на пошуки? Я ж потай супроводив його аж до Нельсонсфонтейна. Там він умовив приєднатися до нього свого давнього приятеля – я підслухав, про що вони базікали в його наметі… Сам факт існування цієї купи алмазів не викликає сумніву, і я певен, що вони їх таки знайдуть.

      – Ну що ж, зрозуміло. Отже, доведеться йти їхніми слідами, – вирішив проповідник. – Французи самі приведуть нас до скарбу, а коли заволодіють ним, ми напевно знайдемо спосіб звільнити їх від цього непосильного тягаря.

      – Мало плентатися за ними назирці – це надто небезпечно, – зневажливо стенув плечима Клаас. – Тут потрібен сильний хід… Може, приєднатися до них? Але ми троє для цього не підходимо – Вільрож занадто добре нас знає.

      – А от я цілком можу це зробити, – зауважив псевдопастор, на якого подіяла впевненість бандита. – Крім того, я охоче зустрінуся з нашими колишніми помічниками – західними бечуанами. Їх можна буде пустити по сліду французів, створивши з них щось подібне до почесного конвою з найзапекліших головорізів Південної Африки.

      – Недарма я сподівався на вашу допомогу, ваша превелебносте. Ну, а привід для зустрічі з французами і причина приєднатися до них прості: здається, дуже скоро вибухне війна між кафрами й англійцями, маємо всі ознаки цього. Тоді ваша місія – нібито супроводжувати нещасних біженців, змушених покинути рідні місця і рятуватися од війни, утікаючи на північ…

      – Непогано! Я вирушаю сьогодні ж, наздожену французів, постараюся будь-що увійти до них у довіру і стати їхнім вірним супутником. А ви тим часом що робитимете?

      – Корнеліус і Пітер залишаться тут і чекатимуть на мене. Я ж повернуся до Кейптауна.

      – Навіщо?

      – Двома словами: необхідно, щоб Анна, Вільрожева дружина, поїхала з міста: доки вона там, їй ніщо не загрожує. А от напасти на неї дорогою і викрасти – раз плюнути…

      – Але як ви змусите її виїхати з безпечного місця?

      – А ви ж навіщо, ваша превелебносте? Що я неписьменний, то ви просто зараз нашкрябаєте коротенького листа, а заодно і допис до газети. Маєте папір і чим написати кілька слів?

      – Знайду.

      – Вигадайте такого листа, що його б Вільрож, нібито тяжко поранений, міг продиктувати якомусь приятелеві, а не написав власноруч. Наголосіть, що почувається він вельми зле і потребує ретельного догляду. А доправити лист – то вже мій клопіт. Певен: щойно жінка одержить звістку, вона негайно вирушить у дорогу. Газетний допис нехай буде про вбивство на копальні. СКАЧАТЬ