Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за спиною образливі кпини колег, та поліцейський похмуро відмовчувався, доки не визріло в нього остаточне рішення. Відтак, склавши до саков лише найнеобхідніші речі, наготував зброю, осідлав коня і рушив у дорогу.

      Вільям Саундерс переконався, що, крім французів, ніхто сторонній на копальні останнім часом не з’являвся, якщо не рахувати трьох бурів. До того ж, у його мозкові билася невідчепна думка, що всі вони якимсь чином пов’язані зі злочином.

      «Французи з’явилися й одразу ж зникли; той із них, що працював на копальні, нещодавно бачився із жертвою. Водночас ця трійця бурів теж, либонь, неабиякі пройдисвіти. До речі, саме бур віддав мені піхви від ножа вбивці… – розмірковував полісмен. – Потім їхні шляхи розійшлися… Треба знайти або тих, або інших. Але кого саме? Я схильний запідозрити у скоєному злочині французів, адже знайдені на місці злочину піхви могли належати найпевніше комусь із них, й аж ніяк не вахлакуватому, неотесаному буру. Ну що ж, з усього виходить, що доведеться махнути на північ…»

      Він об’їхав алмазоносне поле, оглянув геть усі ділянки і рушив далі. Напасти на слід трьох європейців виявилося дуже легко, адже вони й не намагалися ховатися. І це його насторожило. До кордону англійських володінь було всього два піших переходи, а на чужу територію права майстра Вілла затримувати злочинців не поширювалися. Зміркувавши таким чином, він вирішив не відставати від убивць ні на крок, щоб устигнути заарештувати їх і передати до рук правосуддя…

      Альбер де Вільрож і Александр Шоні не одразу збагнули, що відбувається. Шум долинав од річки, на березі якої лишилися лежати кістяки убитих слонів. Тубільці, понаїдавшись донесхочу слонятини після тривалого недоїдання, спали непробудним сном. Не спав лише той, кого вони називали проміж себе «провідником». Він єдиний не втрачав самовладання, ще й розбудив на підмогу кількох своїх одноплемінників – із тих, що були міцніші й молодші.

      Шум несподівано вщух, потім пролунало глухе переривчасте гарчання, від якого, здавалося, затремтіло листя.

      – Лев… – прошепотів чорношкірий «провідник».

      Його голос заглушив хор диявольських криків із заростей – лев’ячий рик виявився всього лише увертюрою.

      – Я чую гієн і шакалів. Їх там багато. Цей лев – ватажок, він не їстиме падло. Зараз він женеться за газеллю або буйволом, а шакали ведуть його по сліду…

      – Дивіться! – несподівано скрикнув Альбер. – Здається, лев учув у ямі нашу печеню!

      З-за хмари вигулькнув місяць і залив своїм сяйвом галявину, на якій зупинилися на ночівлю французи. Александра не можна було назвати надто вразливою людиною, але й він трохи сторопів, побачивши за тридцять ступнів попереду себе темний нерухомий, ніби чітко окреслений різцем вправного скульптора, силует чорногривого лева.

      Александр плавно підняв цівку карабіна і спустив курок. Хмара порохового диму ще застувала йому очі, а хижак, уражений важкою кулею, вже конав на землі, жахаючи все довкола передсмертним риком, сповненим болю СКАЧАТЬ