Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цим рухом тварини. Александр, не розуміючи причини його зволікання, нетерпляче пробурмотів: «Якого біса він чекає?» – і почав стежити за тим, як спраглі гіганти входять у воду, здіймаючи хмари бризок.

      Два постріли, а за мить і третій пролунали над лісом, як віддалений грім. І зараз же почувся крик люті й болю: один з гігантів, немов підтятий невидимою блискавкою, важко впав у воду і затіпався в передсмертних корчах. Александр не схибив, але тепер вважав за краще приберегти другий заряд і просто вичікував, спостерігаючи за тим, що відбувається.

      Налякані слони, грізно засурмивши, кинулися геть від річки і сховалися в заростях баугіній. Двоє поранених тварин залишилися у воді. Жозефова куля пробила ногу одному зі слонів; ревучи від болю і припадаючи на поранену ногу, він побрів наздоганяти стадо. Альберові не пощастило: другий слон був занадто великий. Куля восьмого калібру влучила йому в шию, але самець помітив стрільця і кинувся туди, де в повітрі повисла хмарка порохового диму.

      Пролунав ще один постріл, але поранена і розлючена тварина мчала так швидко, що мисливець схибив. У Альбера не було можливості ні втекти, ні бодай сховатися – величезний слон усією своєю тушею вже навис над ним, загрожуючи розтоптати. Мисливець упав на спину, вперся прикладом у землю і, голосно скрикнувши, спустив курок.

      Цього разу куля влучила слонові в груди. Оглушений пострілом, засліплений спалахом, наляканий криком, він зупинився, а потім обернувся і хутко зник у гущавині. Александр, покинувши засідку, вже поспішав на виручку побратиму.

      – Чортзна-що!.. – мовив Альбер, голос якого нервово тремтів, і поспішно перезарядив свого карабіна.

      – Друже, з тобою все гаразд? – Александр допоміг йому підвестися. – У мене аж мурашки по шкірі. Я вже був подумав, що він тебе зараз розчавить…

      – Коли б після пострілу я не встиг відкотитися вбік, так би й сталося. Я вже відчував його гаряче дихання, що вихоплювалося з хобота. Оце так чудовисько! У ньому сидять дві розривні кулі, а він знай трощить дерева, мов сірники!..

      – Той, у якого стріляв я, не подає ознак життя. Може, поки що цього вистачить? Наші голодні бечуани і так матимуть цілу купу свіжого м’яса.

      – Нізащо! – збуджено відмахнувся Альбер. – Він нагнав на мене таких дрижаків, що я просто зобов’язаний з ним поквитатися! Але куди подівся Жозеф? А, ось де він!

      – Ах, мосьє Альбер! – ще здалеку схвильовано загукав каталонець. – Я мало не збожеволів! Я вже подумав, що ви загинули!

      Від збудження Жозеф задихався; волосся його було скуйовджене, обличчя й руки подряпані.

      – Заспокойся, як бачиш, я цілий і неушкоджений. А що ти робив тим часом?

      – Слон стояв просто навпроти мене. Я вистрілив йому в ногу. Він засурмив, а потім дременув, мов заєць.

      – Ти, сподіваюся, збираєшся його наздогнати?

      – Боронь СКАЧАТЬ