Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

Чтение книги онлайн.

      – Слухай-но, вождю, якщо дозволиш, я сам накладу цьому білому пов’язку.

      – Будь ласкавий! Тим паче, що він, здається, знову знепритомнів…

      Тубілець зрубав молоде деревце – завтовшки приблизно таке, як зламана рука пораненого, зробив на корі кілька поздовжніх надрізів і вправно зняв її. Потім завинув у рурку з кори скалічену руку і перев’язав гнучкою ліаною. Александр переніс незнайомця ближче до вогню й поклав на землю; той заворушився, попросив пити, спрагло ковтнув кілька разів і одразу ж заснув.

      А невтомний тубільний «провідник» тим часом розкидав тліюче вугілля й вигріб екзотичну страву з розжареної ями. Слонові ноги порозбухали неймовірно, проте аромат готової печені вельми принадно лоскотав ніздрі.

      – Ця їжа воістину гідна королів! – вигукнув Альбер, потираючи долоні. – Зараз покуштуємо… Судячи зі спокусливого запаху, перед ним блідне навіть запечений окіст із трюфелями…

      У розмові за їжею минув залишок ночі. Поранений прокинувся вдосвіта і навіть покуштував смачної печені; тепер він мав набагато бадьоріший вигляд і був цілком спокійний.

      Французи, оббілувавши убитих левів, уже були збиралися йти шукати пораненого слона, коли на стоянці з’явився чоловік, якого неважко було впізнати за його своєрідним убранням.

      – Овва, та це ж його превелебність! – вигукнув Альбер де Вільрож. – Приєднуйтеся до нас! Сідайте, перекусіть! Ми раді вас бачити! Отже, вам вдалося-таки спекатися тих мандрівних музик? От і чудово! А ми з вашого дозволу ненадовго покинемо вас…

      – Я надзвичайно вдячний вам, панове! Я зворушений таким люб’язним запрошенням, – провівши поглядом французів, що йшли геть від стоянки, прихопивши з собою рушниці, проповідник поглянув на пораненого, який дрімав на траві неподалік, – і здригнувся.

      «Що таке? – миттю промайнуло у нього в голові. – Поліцейський Вільям Саундерс?.. Невже він щось запідозрив? Не варто втрачати пильність!..»

      Розділ 7

      І поліцейський, і проповідник-самозванець – обидва прагнули не спускати французів з очей. Тож швидко порозумілися.

      Його превелебність, скориставшись відсутністю господарів, із диявольською спритністю обвів Саундерса круг пальця; адже поліцейський був переконаний, що бачить проповідника наскрізь. Його кощава постать іноді потрапляла на очі Віллові в Нельсонсфонтейні, тож зустрівши його тут, на межі пустелі Калахарі, він розумів, що буде впізнаний. Через те полісмен видав себе за американського матроса, що полишив своє судно в Дурбані. Нібито скрута змусила його найнятися на службу до колоніальної поліції, але йому набридло животіти на жалюгідній посаді. Коли на копальні сталося вбивство і начальство послало його розшукати убивць, він буцімто вирішив дезертирувати на голландську територію. Проте випадково заблукав, довго бродив навмання в лісових нетрях і врешті-решт, утративши коня, впав знесилений поруч зі слоном, якому розпоров черево носоріг. СКАЧАТЬ