Самотність у Мережі. Януш Вишневский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він від’їхав автобусом. Він поволі піднявся сходами, які вели до літака, і на самій горі, вже перед входом, повернувся в напрямку оглядової тераси, на якій я стояла, – він знав, що я там стою, – і поклав праву руку зліва на своїх грудях. Стояв так мить і дивився туди, де я була. Потім зник у літаку.

      Більше я його не бачила.

      Перші три дні голодування це ніщо порівняно з тим, що я пережила в перші три місяці після його від’їзду. Він не написав. Не телефонував. Я знала, що літак прибув до Варшави, бо після його тижневої мовчанки телефонувала до офісу LOT ’у в Лондоні, щоб переконатися.

      Він просто поклав руку собі на серце і зник з мого життя.

      Я страждала як дитина, яку віддали на тиждень до дитячого будинку, а потім забули забрати. Сумувала. Неймовірно. Кохаючи його, я не змогла бажати йому чогось поганого і ще більше страждала. За деякий час, з помсти, я перестала слухати Шопена. Потім, з помсти, викинула платівки всіх опер, які ми разом слухали. Потім, з помсти, зненавиділа усіх поляків. Крім одного. Його. Бо так я, щиро кажучи, не здатна мстити.

      Потім мій батько покинув мою маму. Я мусила перервати на півроку навчання і з Дубліна повернутися на Острів, щоб їй допомагати. Це найбільше допомогло мені самій. На Острові все просто. Острів повертає речам відповідні пропорції. Коли йдеш на кліф, який був там уже 8 тисяч років тому, то багато справ, про які люди турбуються, бо вони для них такі важливі, втрачає своє значення.

      Через шість місяців після його від’їзду, перед самим Різдвом, мені на Острів переслали пакет листів, писаних на дублінську адресу. Серед них я знайшла картку від Елйота. Ту одну-однісіньку упродовж 12-ти років. На бридкому папері якогось готелю в Сан-Дієґо він написав:

      Єдине, що я міг зробити, щоб витримати цю розлуку, це повністю зникнути з твого світу. Ти б не була щасливою тут зі мною. Я б не був щасливим там.

      Ми – з поділеного світу.

      Я навіть не прошу, щоб Ти мені вибачила. Те, що я зробив, не можна вибачити. Це можна лише забути.

      Забудь.

      Якуб

      P. S. Завжди, коли я маю у Варшаві більше часу, я їду у Желязову Волю. Опинившись там, сідаю на лавку в саду біля невеликої садиби і слухаю музику. Часом плачу.

      Я не забула. Але той лист мені допоміг. Нехай би я не погоджувалася з тим, та все ж дізналася, як він вирішив впоратися з усім, що було між нами. Це було найегоїстичніше рішення, яке я знаю, але я принаймні довідалася, що він щось вирішив. Я мала хоча б це його «часом плачу». Жінки живуть спогадами. Чоловіки тим, що забули.

      Я повернулася до Дубліна, завершила навчання. Згодом батько вирішив, що вестиме справи нашої сімейної фірми на Острові. Я витримала рік. Переконалась, що мій батько – це тип з нульовим коефіцієнтом емоційного розуму. Його високе IQ нічого тут не вирішувало. Щоб його не зненавидіти цілковито, я вирішила втекти з Острова.

      Я виїхала до Лондона. Зробила докторат з економіки в Queens Mary College, навчилася СКАЧАТЬ