Самотність у Мережі. Януш Вишневский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Саррей як Острів, тільки на землі. Того самого вечора він прилетів з Ліона, щоб сказати мені за вечерею, що «є, звичайно, такий відділ, є віднині». Коли після випивки в барі ми пішли до його кімнати в Park Lane, там стояв найкращий CD-плеєр, який тільки можна було купити впродовж кількох годин у Лондоні. Біля нього, в чотирьох рядах, стояло кількасот дисків з серйозною музикою. Кількасот.

      Я думаю, що він мене кохає. Він делікатний, чуттєвий, вдивляється в мої очі з таким сумом. Він не пропадає за музикою, але привозить мені все, що музично обдарована асистентка відділу реклами його банку відшукає на світових фонографічних фірмах, які спеціалізуються на продукції дисків із серйозною музикою.

      Часом я отримую диски, перш ніж вони з’являться в магазинах Європи. Він здатний прилетіти з Ліона, зустрітися зі мною на летовищі і забрати на концерт до Мілана, Рима або Відня. Після концерту ми не завжди йдемо до якогось готелю. Він повертається до Ліона, а мене садить у літак до Лондона.

      Під час концерту він весь час стискає і цілує мої руки. Я не люблю цього. Концерт Караяна це не фільм у затемненому кінотеатрі. Але я дозволяю йому так робити. Він добрий чоловік.

      Він не хоче нічого особливого від мене. Я лише повинна казати, як сильно його прагну. Більш нічого. Часом він розповідає мені про своїх доньок і дружину… Витягає гаманець і показує їхні фотографії. Він дбає про мене, добрий. Тричі на тиждень я отримую від нього букети квітів. Трапляється, їх приносять навіть уночі.

      Я не сказала йому, що люблю пурпурові троянди. Це для мене дуже особисте.

      Я б могла очолити цей банк у Кемберлі. Вже від завтрашнього ранку. Вистачило б одного дзвінка. Але я не хочу. Я волію бути «біржовим аналітиком, який подає надії» і не мати жодної відповідальності.

      Я щораз краще граю на фортепіано. Багато подорожую. У Кемберлі в мене старий будинок із садом, повним пурпурових троянд. Коли немає візиту з Ліона, зустрічаюся у вікенди в Лондоні з моїми приятелями з кульчиками у вухах і ми робимо божевільні речі. Відвідую Острів.

      Раз на рік я їжджу на зустрічі нашого курсу до Дубліна. Завжди в другу суботу травня. В Дубліні ночую в Trinity College. Відтоді, як Елйот звідти виїхав, там практично нічого не змінилося. Але в Trinity нічого не змінюється від ХІХ ст. У суботу вночі я втікаю із зустрічі нашого курсу і йду коридорами під бюро, у якому він тоді працював. Тепер там склад. Але двері такі самі. Мені приємно там трохи постояти. Тоді я теж багато разів стояла. Але один раз наважилася постукати. Це було трохи іншої ночі, ніж та нинішня. Рівно 12 років тому. Тоді його день народження закінчувався, а не починався.

      Потім я повертаюся і затримуюся біля тієї аудиторії, де світло вмикалося і вимикалося з таким галасом, коли він впирався плечима об вимикач, а я стояла навколішках перед ним. Туди тепер не можна ввійти. Але все видно через помальовану шибку в дверях. Потім я повертаюся на зустріч однокурсників і напиваюсь.

      Останнім СКАЧАТЬ