Самотність у Мережі. Януш Вишневский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мені цю магію дії прозаку. Він пояснював це як фокус із гральними картами. Картами були якісь нейрореле в синапсі. Я не зрозуміла цього до кінця. Але знаю, що це спрацьовує. Мій психіатр теж це бачив.

      Ти знаєш, що найбільше людей у депресії накладають на себе руки саме тоді, коли прозак починає діяти, і вони вже близькі до одужання? У справжній депресії ти є зовсім без тяги, що тобі навіть не хочеться перерізати собі жили. Ти ходиш або лежиш наче в застигаючому бетоні. Коли прозак починає діяти, ти нарешті відчуваєш силу, щоб роздобути бритву і йти до лазнички. Тому ті, на самому дні, прозак повинні приймати в лікарні і найкраще – прив’язаними до ліжка шкіряними ременями. Щоб упродовж декількох днів вони не могли самі йти до лазнички. Але можна обманути пильність санітара і піднятись на дах лікарні.

      Після прозаку мій психіатр сказав мені, що я повинна «зробити практичну ретроспекцію» і поїхати до Польщі. Такий собі психоаналітичний експеримент, щоб скоротити час лежання на канапі.

      Це було в травні. Я прилетіла в неділю. Я мала чіткий план «практичної ретроспекції» на цілих 7 днів: Варшава, Желязова Воля, Краків, Освєнцим. Але це був лише план. У Варшаві я сиділа майже весь час у готелі неподалік від пам’ятника, біля якого стояли вартові. Кожного ранку після снідання я замовляла таксівку і їхала до Желязової Волі. Сідала на лавці біля садиби, слухала Шопена.

      Іноді не плакала.

      До Желязової Волі я приїздила щодня. Окрім четверга. У четвер, коли я туди їхала, як і щодня, таксівкою, по радіо хтось вимовив його ім’я. Я наказала таксистові повернутись і їхати до Вроцлава.

      У деканаті годину шукали когось, хто б говорив англійською. А коли врешті знайшли, то якась приємна пані сказала мені, що Елйот виїхав до Німеччини і, звичайно, уже не повернеться: «Хто був би такий дурний, щоб повертатись?»

      Як він міг виїхати до Німеччини? Після того, що німці зробили з його батьком у таборі?!

      Та приємна пані в деканаті не знала його адреси. Втім, я не хотіла її мати. Того самого вечора я була знов у Варшаві. Ретроспекція закінчилась. Психіатр був неправий – мені це зовсім не допомогло.

      Може, Ти знаєш, яким правом, яким холерним правом Елйот передбачив, що я б не була щаслива в цій країні? Бо що? Бо будинки сірі, бо в магазинах лише оцет, бо телефони не працюють, бо туалетний папір, якого нема, бо склянки для мінеральної води на заіржавілих ланцюгах? Чому він мене не запитав, чого я насправді потребую в житті? Я ж взагалі не телефоную. Не п’ю мінеральної води, а оцет вживаю до всього, навіть до fish’n’chips.

      Ні! Він навіть не завдав собі труду мене запитати. Той, хто питав мене про все, включно з тим, «що це за відчуття, коли тампон з кров’ю набухає в тобі».

      Він поклав руку на одному з тих двох сердець і виїхав. А я могла б копати з ним криницю, якби виявилося, що там, куди він мене забирає, ще немає води.

      Потім навіть світ, який нібито нас розділив, переставав уже бути поділеним. Настали такі часи, що ввечері СКАЧАТЬ