Остання красуня Півдня. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Оцінюючи ступінь краси, я впевнений, що всі красуні схожі між собою, – розважливо диспутував Скотт.

      – Так, я теж так гадаю.

      Та голос місіс Роджерс наповнився цілковитою байдужістю. За свого життя вона ніколи не розуміла, що інші люди можуть мати свої думки, допоки сама думка через постійне повторення не стала звичним фоном для її вуха.

      – Поговорімо про неї, – запропонував Скотт.

      Зі зневажливою, докірливою посмішкою місіс Роджерс вдалася до приємного лихослів’я. Та вечір тільки починався. Заграв оркестр, і кімнатою із зеленуватими стінами розлилися приємні звуки музики, а дві пари з місцевої молоді безтурботно закружляли в танці, підкоряючись ритму. Кілька апатичних парубків один за одним зібралися біля входу й на голе око було видно, що їм музика не принесла очікуваної радості. Ці дівчата та юнаки з дитинства знали один одного, хоч на майданчику й зароджувалися майбутні шлюби, проте такі стосунки виникали внаслідок звички, фатальної покірності та навіть нудьги.

      Тутешнім вбранням бракувало того блиску, що потрібен романам, котрі спалахують короткими яскравими вечорами, коли тобі сімнадцять. У таких місцях, як це, думав Скотт, як завжди, шукаючи очима Янсі, відбувається з’єднання залишків найпростіших, найнудніших, найбідніших членів соціуму; ймовірно, що групування стимулює жадобу до більш вишуканого життя, нехай не такого прекрасного чи юного. Скотт відчував себе старезним дідом.

      Та серед цього натовпу була одна людина, узагальнення й осуд не торкалися котрої. Коли серед пар, що танцювали, його очі віднайшли Янсі Боуман, він відчув себе набагато молодшим. Вона – реінкарнація всього того, чого танець так і не проявляв, – витонченої молодості, гордості, млявої свіжості й краси з відтінком суму й тлінності, подібної до миттєвої мрії. Її партнер – один із тих молодиків, рум’яні обличчя котрих і досі не сформувалися і на них завжди чомусь проступають незрозумілі білі плями, начебто хтось морозного дня дав їм ляпас, – здавалося, не цікавив її зовсім, тому її сторонній, розпорошений меланхолійний погляд блукав по групках людей, ненадовго затримуючись на чиємусь обличчі чи якійсь сукні.

      – Очі – каламутно-небесного відтінку, – заговорив Скотт до місіс Роджерс, – вони мовчать, проте вони прекрасні; а цей ніс, і губи, і підборіддя – достеменно аристократичні. Мені так здається, – начебто вибачаючись, додав він.

      – О, вона справді аристократка, – погодилася місіс Роджерс. – Її дідусь був сенатором, чи політиком, тобто був кимось впливовим в одному з південних штатів. Її батько теж має вигляд аристократа. О, так, їхня сім’я – неодмінно вишукана; вони ж аристократи.

      – Проте їй бракує жвавості.

      Скотт дивився, як жовта сукня виринає й пірнає у вир пар на танцювальному майданчику.

      – Вона не дуже полюбляє рухатися. Дивно, що вона зараз так добре танцює. Вона заручена? А що це за чоловік, що постійно перехоплює її, СКАЧАТЬ