Остання красуня Півдня. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Діяла вона швидко – через три дні після його прибуття я та Ерл їхали потягом на Північ.

      – Що ж, прийшов кінець цьому, – похмуро мовив він. – Вона – неймовірна дівчина, проте занадто витончена для мене. Сподіваюся, вона вийде заміж за якогось багатого парубка, що забезпечить їй високий статус у суспільстві. Ненавиджу такої зарозумілості, – і потім, згодом: – Вона сказала, що готова побачитись зі мною через рік, проте я ніколи не повернуся. Цей аристократизм по зубах тільки тим, у кого є гроші, а…

      «Для мене це неможливо», – хотів закінчити він. Провінційне суспільство, у яке він із задоволенням поринув за останні шість місяців, тепер здавалося йому манірним, дендівським й облудно штучним.

      – Слухай, ти бачив те, що і я, коли ми сідали на потяг? – запитав він через секунду. – Дві чарівних леді, зовсім самотні. Що скажеш, якщо ми прогуляємось до сусіднього вагона й запросимо їх на обід? Я візьму ту, що в блакитному.

      Пройшовши пів вагона, він несподівано запитав, спохмурнівши:

      – Енді, скажи одну річ. Як гадаєш, вона знала, що раніше я був водієм трамваю? Цього я їй ніколи не казав.

      – Звідки я знаю!

      III

      Ця розповідь наближається до однієї із найбільших прогалин, яку я передбачив ще на початку. Протягом шести років, доки я завершував свою освіту в Гарварді за юридичною спеціальністю, розбудовував комерційні аероплани та вкладав гроші в укладання бруківки, що тріщала під колесами вантажівок, Ейлі Келхон була для мене не більше як ім’я на різдвяній листівці; тим, що теплими вечорами слабко мерехтіло на дні пам’яті, коли я згадував аромат магнолій. Інколи якийсь знайомий з армійського минулого запитував мене: «А що сталося з тою світловолосою дівчиною, що мала такий успіх?» – та я не міг відповісти. Якогось вечора я зустрів Ненсі Ламар біля нью-йоркського Монмартру й дізнався, що Ейлі заручилася з якимось чоловіком із Цинциннаті, поїхала на Північ, щоб познайомитися з його родиною та розірвала заручини. Вона, як і завжди, мила, і біля неї незмінно один чи два шанувальники. Та Білл Ноулз і Ерл Шоун так і не повернулися.

      Десь у цей самий час до мене прилетіла звістка, що Білл Ноулз одружився з дівчиною, з якою познайомився на кораблі. Ось і все – не такий великий клаптик, аби зшити ті шість літ докупи.

      Як це не дивно, але про повернення на Південь мене змусила замислитися дівчина, яку я побачив у сутінках на маленькій станції в Індіані. Вона, в суворій рожевій органзі, кинулася на шию чоловікові, котрий зійшов із потяга й хутко повела його до автівки, що на них чекала. Мені стисло серце, бо здалося, що вона заманює його у втрачений світ літа моєї молодості, де час завмер, а чарівні дівчата туманно розпливалися, як і все минуле, що сонно пропливало вечірніми вуличками. Гадаю, ця поезія – чоловіча мрія північанина про Південь. Та тільки через місяць я надіслав Ейлі телеграму й негайно кинувся за нею в Тарлтон.

      Був СКАЧАТЬ