Чорт зна що. Запропаща душа. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жалюгідне лахміття. Крізь дірки світилося його нещасне виснажене темно-бронзове тіло, усе вкрите подряпинами і саднами. Велика голова, здавалося, ледве трималася на тонкій, на диво тонкій шиї. Наблизившись, я побачив, що голова хлопчика уся вкрита ґулями, ніс обідраний, верхня губа розітнута, як у зайця. Побачивши мене, хлопчик не промовив звичайного поліського вітання, опустив у воду лозину і почав незручно тицяти нею в берег, очевидно, намацуючи раків.

      – Здоров, хлопчику, що робиш? Раків ловиш?

      – Раків, – пробубнів хлопчик, не дивлячись на мене й полохливо посуваючись ближче до води.

      – А раків багато?

      – Багато!

      – Залиште його, – шепнув Трохим, – залиште, від нього толку не доб’єтеся.

      – Що це за хлопчик?

      – Хворий, з села. Йдемо, он сонце вже скоро сховається за ліс!

      У кінці греблі вузькою стежиною перейшла нам дорогу стара, закутана білою хусткою. Зігнувши суху спину, стара тягнула велику коробку.

      – Ну, – з відчаєм мовив Трохим, спльовуючи убік, – пропало діло. Клюїха перейшла дорогу, хоч додому вертайся!

      – Хочеться вірити тобі в такі дурниці?

      – Добре дурниці! Не знаєте ви Клюїхи! Думаєте, звідки вона йде? Верст за сорок була у своєї дочки, такої ж відьми, як вона. Сто років бабі, а може й більше, а ходить так, що й парубок не дожене.

      – Чому ж ти її називаєш відьмою?

      – А тому, що вона з бісом кумається. На кого не подивиться своїм оком, того і зурочить. а дорогу перейде – неодмінно що-небудь станеться, або віз зламається, або яка згуба буде, або худобина раптом здуріє. Раз я вистрілив у здорового козла, а попав у старий сосновий пень, увесь заряд всадив, жодна картечина мимо не пролетіла.

      – Отже, то Клюїха винна в нашій невдачі?

      – А то ж хто? Та ви знаєте, які вона штуки робить? Минулого року, розповідав кривий коваль з Бабинець, вийшов він до схід сонця, дивиться – на лузі за його кузнею така роса лежить, мовби дощ пройшов. А вона, відьма, ходить і збирає цю росу в дійницю. Ану, думає коваль, зроблю і я так, що з того вийде. Вернувся до себе, узяв якусь посудину, набрав роси і поставив у коморі. Зазирнув туди пізніше, а вона повна молока, вже через край тече. Звісно, не захотів він пити таку гидоту і вилив диявольське молоко у бур’ян, а посудину розбив. Три ночі, казав, після цього його щось душило. Тільки ляже спати, вже тягнеться нечистий і налягає мов ціла копиця на груди.

      Звечоріло, й ми вирішили залягти на пагорбі та чекати на здобич. Було так тепло, що ми вирішили навіть не розпалювати багаття.

      – Скажи мені, Трохиме, – сказав я, зручно простягнувшись на траві. – Що це за хлопчик?

      – Нещасний хворий, а краще сказати – зіпсований хлопчик. Його проклята скрипка перевела.

      І балакучий Трохим розповів мені наступну історію.

      Років двадцять тому жили собі в селі Шибки два брати, один – справжній хазяїн, працелюбний і заможний, другий гульвіса, відчайдушний СКАЧАТЬ