Чорт зна що. Запропаща душа. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сурдутом.

      Зойкнуло в Омелька серце, коли, гарненько протерши око, він переконався, що не помилився. Діло, отже, було нечисте. Подивився Омелько на Криволапа, а той, мовби й нічого не сталося, закрутив свої вуса мало не за вухо і так ріже по струнах, що не можна устежити за смичком.

      «Ану, – думає Омелько, – перехрещу я своє око, якщо щось його морочить, то не витримає святого хреста». І, дійсно, як перехрестив він око, то враз усе ясно побачив. Ніяких панських кімнат немає, сидить він з Криволапом на купині серед поганого болота, обабіч стоять огидні хапуни і тримають замість свічок шматки гнилого дерева, замість красунь панночок скачуть потворні відьми, а бісів всіляких видимо-невидимо.

      Тут, не довго думаючи, Омелько штовхнув свого товариша з усієї сили ліктем.

      – Чого ти штовхаєшся? – не перестаючи грати, спитав Криволап.

      – Перехрести потихеньку очі та тоді придивися, кому ти граєш весілля.

      Як побачив скрипаль бісівське гульбище, так і завмер.

      – Грай, грай! Дивися – на найжаркішому місці зупинився! – закричала погань.

      – Більше не гратиму! – твердо відповів Криволап.

      – Чому, чому? – заметушилися чортяки. – Гроші не дарма береш!

      – Щоб ви, нечисті, луснули разом зі своїми грошима! – раптом закричав Криволап і кинув скрипку об землю. Скрипка враз розбилася на дрібні шматки, але лісові біси в одну хвилину склеїли її, як нову.

      – Грай, – кричать, – коли взявся, бо розірвемо на шматки!

      Хтозна, що сталося б з музиками, якби не святі хрести в них на грудях. Опритомніли вони наступного дня серед висохлого грудкуватого болота, коли їх гарненько припекло сонце. Скрипаль ледве доволікся додому, вкрав йому якийсь дідько на звалищі ногу. Не довго після цього грав Криволап на весіллях, став він разом з Омельком пити не в міру горілку і спився так, що раз знайшли його люди мертвим біля старої греблі. Лежав він чорний, як вугіль, а поряд з ним його скрипка.

      Старший брат, людина заможна, поховав нещасного Криволапа, а скрипку узяв собі і повісив у коморі. Думав, може, хто купить. Проте покупця не знаходилося. Усі знали, що біля скрипки згорів хазяїн від горілки і що була ця скрипка в нечистих руках. Боялися купувати таку підозрілу річ.

      – Кинь ти її кудись у болото, – казали Лаврові.

      – Стану я викидати таку річ у болото, вона гроші вартує!

      Лавро був, не дивлячись на заможність, дуже скупим. Тим часом народився у Лавра після кількох років бездітного життя синок, назвали його Опанасом. Весело ріс Опанасик в старій теплій хаті, грався під тінистими грушами, бігав собі на волі по зеленій леваді. Дивувалися усі його незвичайним розумом. Хлопчикові було не більше трьох років, а розмовляв, бувало, зовсім як дорослий. А як почав до школи ходити, учитель не міг ним нахвалитися.

      Якось прибіг Опанасик зі школи, а очка у нього так і горять.

      – Тату, – каже, – СКАЧАТЬ