Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

      – Але ж так не можна! – запротестував Леонід.

      – Можна, камраде, можна. Ти скоро взнаєш багато такого, що нині можна. – Миха вже опанував себе і хитро всміхався.

      Якийсь хлопчина стояв по пояс у воді.

      – Ну, а ти чого не втікаєш? – запитав Миха.

      – А мені нема куди, та й я нічого не боюсь, – гордо випростався хлопець. – То я міну знайшов під отим мостом, Русанівським. Один прольот не вибухнув, і німці повитягали звідти міни з толом. Я й украв кілька. Бо їсти хтілося…

      – І що ви з нею робили? А якби вона вибухнула? – поцікавився Леонід.

      – Ет, пусте! Один хлопець тримає міцно між колінами, а інший голкою сковирює слюду. Усього й ділов! – сплюнув хлопчина. – А тоді тільки скрутити детонатор, і діставай тол. Зараз, знаєте, скільки би риби догори животами поспливало?

      – І давно промишляєш? – запитав Миха.

      – Як дід від голоду помер, а квартиру віддали якимось прийшлим з Вінничини… А що вам тра’? – Хлопець уже сполохався. Ці розпити його зачепили, і він націлився дременути.

      – Стривай… Та постривай ти! – гукнув навздогін Михайло. – Ось на, буханка хліба. Свіжого. Непереливки буде – приходь до Житнього ринку. Запитаєш Миху-моряка. Я тебе пристрою…

      Хлопчака вмовляти не довелось. Він вихопив хлібину і швидко втік.

      – Ти бачив… Як тваринка якась… – проказав Миха. – Слухай, я теж моряк. – При цьому він хвацько затанцював, підтримуючи руками широкі штанини, і тицьнув на свою тільняшку, що виглядала з-під піджака. – Ми таки недаремно зустрілися. Ми хоч і блатні, але, як і ви, – особливі, безстрашні. Ти пробач, старий. Сам же сказав: ніяких споминів, і все’дно весь час згадували минуле. Все! Більше не будемо.

      – Домовились. Слухай… А як тебе не загребли остарбайтером до Німеччини?

      Миха похитав головою, ніби хотів сказати: «Як мед, так і ложкою». Однак махнув рукою: «Гаразд… розкажу».

      Він усівся на поваленому дереві і почав розповідати.