Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      водив і я тебе, мою маленьку,

      щоб глянути з високих берегів

      на пагорки й на доли бессарабські,

      укриті скрізь лісами кукурудзи

      та прегустим зеленим виноградом!

      Привіт твоїм сестричкам дорогим,

      що міряють босенькими ногами

      вузькі стежки від хати до альтанки,

      де, певно, всі ви граєтеся разом,

      до мурів тих, що захищають сад

      від буйних вод, які біжать в долину

      з глибоких рип після рясної зливи,

      і до Дністра, де ви щоднини двічі

      полощетесь, немов ті каченята,

      забувшись геть про менторський наказ

      супутниці своєї тьоті Лелі!

      Привіт твоїй бабуні дорогій,

      що любить нас і світить нам, як сонце.

      (Люби ж і ти її, моя хороша,

      і ласкою, дитячим, ніжним словом

      плати за все те щире, добре, тепле,

      що виплива із золотого серця

      бабусеньки). І дорогому діді,

      що повіда вам про «життя й науку»,

      що молодий ще має в грудях запал,

      не дивлячись на свій похилий вік,

      і в піжмурки десь, певно, з вами грає, —

      й йому привіт! А тітонькам твоїм,

      що схожі геть одна до однієї,

      немовби дві краплиночки води,

      легенько хай згадається!.. (Легенько

      згадається… Так мій дідусь, небіжчик,

      бувало, все казав, як чарку пив

      на покуті у день якийсь святковий).

      І всім, і всім – привіт, поздоровлення!

      Тобі ж, моє ластовенятко любе,

      ще й поцілунок в личко рожевеньке,

      присмагле, мов смачний їржівський

      зарзал…

      Так, пишуть нам, що ти засмагла, доню,

      що виросло у тебе на голівці

      волоссячко, яскраве, золотисте,

      і що ти вся немов у сяйві ходиш.

      Ми дякуєм за те, що пишеш часто.

      Як радісно уп’яте і вдесяте

      читать твої листи, де ти виводиш

      свої… ні, ні, не кривульки – легеньке

      мереживо струнких дитячих літер,

      із-за яких несміло визирає

      і почуття, і перша думка – те,

      що зветься в нас душа… О щебетушко,

      як мило ти розповідаєш нам

      про трусика, що пасся у горошку

      і що його за хвостика з-під муру,

      куди втекти він, зляканий, хотів,

      ти витягла; про молоду троянду,

      що вкрилася пахучими квітками;

      про те, як ти наїлася вишень

      та жовтої малини й як тобі

      це запивать прийшося «іноземцем»;

      про чорного Розбоя, що вже став

      великий пес; про те, що дідя має

      покликати «найстройчика», щоб він

      полагодив скрипуче піаніно;

      про Валіка, що дуже часто б’ється;

      про котеня, яке ти любиш «сильно»,

      et cetera, et cetera… Несила

      переказать усі переживання,

      пов’язані з чудесними листами,

      що пише їх маленька, ніжна ручка.

      Оксаночко, ну як же твій щоденник,

      в якому ти повинна відбивати

      усе життя їржівської сімейки,

      як віршики, обіцяні у травні?

      Ще не дзвенять? Натхнення СКАЧАТЬ