Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      Півкола, прямокутники, квадрати;

      будинки із бетону, криці й скла;

      скрізь радіомузика, автомати,

      і над усім – звитяжний знак числа.

      Кругом сади. На їхні пишні шати

      спадає водограїв срібна мла,

      а з неба, де горять ясні блавати¹,

      спливає золотиста мушмала².

      Тут мешкає одна сім’я-громада,

      де слів – в’язниця, люпанар³ і кат —

      не знають, і де кожен труд – відрада.

      Кинджала не кривавить помста й зрада:

      братерство тут – найвищий маєстат⁴,

      а можний розум – всеєдина влада.

      Вже рідше цокотять мотори й коні,

      вщухає гомін, шум міський – і я

      поволі засипаю на балконі.

      Але насупроти, мов манія,

      мигає мур увесь у світлих плямах,

      і тінь на ньому в’ється, як змія.

      Він безперестану в очу. Це замах

      на мій чутливий і тривожний сон.

      Я – ніби в’язень в електричних рамах.

      Строкатий мур тремтить, як махаон¹…

      Важкі, солодкі пахощі ясмину²

      до мене лащаться з усіх сторон.

      Вони струмують тихо, без упину,

      і я, гойдаючись на них, мов труп

      набальзамований, у безвість рину.

      Глухі удари чути – гуп і гуп —

      неначе слухаєш десь під водою

      далекий стугон велетенських ступ.

      Усім єством я прагну супокою —

      не думаю, не мрію, не дишу —

      хоч день минулий дражнить боротьбою.

      Та надаремно я втекти спішу

      від болю, від образ, від гніву й злоби —

      вони мене вигонять на сошу³.

      Іду… так холодно… Хрустять суглоби

      в ногах, – не попадає зуб на зуб —

      зловіщі передвісники хвороби.

      Довжезний темний шлях. Змокрілий чуб

      показує, що він пішов угору.

      Так, так – він в’ється круг горба, мов

      шруб⁴.

      Ніде ані душі. Лиш шепіт бору

      порушує північний супокій.

      Знесилившись, я падаю від змору.

      Але крізь сіть напівзакритих вій

      вбачаю, як до мене щось потворне,

      страшне повзе у темряві нічній.

      Я чую, як воно під себе горне

      і хмиз, і труск, і всякий вітролом

      і лізе впрост, як щось непереборне.

      Мене обняв смертельних жах. Кругом

      усе СКАЧАТЬ