Частинка на краю Всесвіту. Шон Керролл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щільністю; за християнською версією світ був створений Богом у певну мить у часі. Між цими двома версіями є очевидні паралелі, але Леметр завжди був дуже обережний і не змішував свої наукові погляди з релігійними. Якось папа Пій XII спробував припустити, що «первісний атом» можна зіставити зі словами «Хай станеться світло!» із Книги Буття, проте сам Леметр переконав його відмовитися від такої аналогії.

      Однак за нашого часу більшість фізиків значно менше схильні вірити в Бога, ніж люди не від науки. Коли ви станете вивчати те, як світ пристосовується до виживання в природних умовах, вас, напевне, вразить те, як Всесвіт самостійно дає собі з тим раду, без жодної допомоги надприродних сил. Звичайно, є яскраві приклади релігійних фізиків, але безсумнівно й те, що реальна фізика у своїх рівняннях обходиться без надприродних припущень.

Розмови про Бога

      Тож якщо фізики не дуже вірять у Бога, то чому вони не перестають говорити про Нього? Насправді є дві причини: перша добра; друга трохи гірша.

      Добра причина полягає в тому, що Бог – дуже зручна метафора для висловлювань про Всесвіт. Коли Айнштайн каже: «Я хочу знати думки Бога», він не думає про ту надприродну істоту, яку, можливо, уявляє собі священик. Айнштайн просто у такий спосіб виражає своє бажання збагнути засади реальності. Всесвіту притаманна одна дивовижна властивість: він має сенс. Ми можемо вивчати, що відбувається з матерією за різних умов і знаходити приголомшливі закономірності, які, здається, завжди справджуються. Коли всі сумніви в реальності цих закономірностей зникають, ми називаємо їх «законами природи».

      Чинні закони природи дуже цікаві, а ще цікавіше, що вони взагалі є. Закони, відкриті на сьогодні, наділені точною й математичною формою. Фізик Юджин Віґнер був так захоплений цією ознакою реальності, що говорив про «неправдоподібну ефективність математики у фізиці». Наш Всесвіт не просто мішанина всіляких речей, кожна з яких навмання функціонує «на свій розсуд»; він є результатом дуже цілеспрямованої й передбачуваної еволюції фіксованих елементів матерії, вигадливо поставлений танець частинок і сил.

      Коли фізики метафорично висловлюються про Бога, вони просто піддаються прадавньому людському прагненню до антропоморфізму, себто бажанню наділити світ людськими рисами. «Думки Бога» – це метафора для «фундаментальних законів природи». Ми хочемо знати, що це за закони. Ба більше, ми хотіли би знати, чи могли б ті закони бути інакші. Себто, відкриті нами закони природи – це лише один набір із багатьох можливих варіантів чи наш світ насправді унікальний та особливий. Може, нам колись і вдасться, а може, й ні, знайти відповідь на це надскладне питання, але саме воно розпалює допитливість невтомних науковців.

      Друга причина, що змушує науковців піддаватися спокусі й апелювати до Бога, дещо приземленіша – це піар. Називати Гіґґсів бозон «частинкою Бога» може бути страшенно неточно, але це геніально з погляду маркетингу. Фізики вважають назву «частинка Бога» жахливою й огидною. СКАЧАТЬ