Частинка на краю Всесвіту. Шон Керролл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що решту відповідей на нез’ясовані питання доведеться шукати в дуже віддалених місцях та екстремальних умовах. Принаймні це справедливо для фізики; у біології чи нейронауці ми не постаємо перед труднощами такого роду, шукаючи відповіді на складні питання. Але фізика (щонайменше та її частина під назвою «фізика елементарних частинок», що має справу з фундаментальними будівельними блоками матерії) відсунула межі пізнаного так далеко, що тепер доводиться будувати гігантські пришвидшувачі й телескопи просто для того, щоб зібрати нові дані, які не вписуватимуться в наші поточні теорії.

      Неодноразово в історії науки траплялися випадки, коли фундаментальні дослідження, що їх проводили лише заради цікавості, а не миттєвої вигоди, ненароком призводили до величезних матеріальних здобутків. У далекому 1831 році один допитливий політик спитав Майкла Фарадея, одного із засновників нашої сучасної теорії електромагнетизму, про користь тієї новомодної штучки – електрики. Апокрифічна відповідь Фарадея звучала так: «Про користь ще не знаю, проте б’юся об заклад, що одного дня ваш уряд обкладе її податком». (Точного запису цієї розмови нема, але це досить гарна байка, щоб люди й далі повторювали її.) Століття по тому деякі найвидатніші наукові постаті того часу, спантеличені загадковими експериментальними результатами, що перекинули базові основи класичної фізики, узялися за створення квантової механіки. Тоді вона була доволі абстрактною наукою, проте згодом призвела до винайдення транзисторів, лазерів, надпровідності, світлодіодів, а також появи ядерної енергетики (і ядерної зброї). Без цих базових досліджень наш теперішній світ мав би зовсім інший вигляд.

      Навіть загальна теорія відносності Айнштайна, блискуча теорія про простір і час, як виявилося, має цілком земне застосування. Якщо ви коли-небудь користувалися пристроями глобальної системи позиціювання (GPS), щоб знайти потрібний напрям, то ви користувалися загальною теорією відносності. Пристрій із GPS, що тепер є у стільникових телефонах чи навігаційних системах автомобілів, приймає сигнали від супутників на орбіті й методом триангуляції використовує точну синхронізацію цих сигналів для визначення свого місцерозташування тут, на Землі. Але (за Айнштайном) годинники на орбіті (де гравітаційне поле слабше) йдуть трішки швидше, ніж на рівні моря. Невеличкий ефект, поза всілякими сумнівами, проте він назбирується. Якщо не брати до уваги відносність, то сигнали GPS поступово відхилятимуться від правильних значень: лише за один день похибка в місцерозташуванні може сягати кількох кілометрів.

      Але технологічне застосування, попри свою важливість, не головне ні для мене, ні для Джоан Г’юїтт чи будь-кого з експериментаторів, що проводять багато годин конструюючи прилади й аналізуючи одержані дані. Це добре, коли так стається, і ми не станемо крутити носом, якщо хтось винайде спосіб застосування Гіґґсового бозона для виготовлення ліків проти старіння. Однак ми шукаємо його не тому. Ми шукаємо, бо ми допитливі. Гіґґсів СКАЧАТЬ