Название: Царівна Нефрета
Автор: Василий Масютин
Издательство: OMIKO
Жанр: Исторические приключения
Серия: Юрій Винничук рекомендує
isbn: 978-966-03-8732-4
isbn:
Жінки легкої поведінки не мали стриму у своїй нахабности, а проте це вже так не вражало Сатмія, як раніше. Він бачив у таких сценах той самий прояв голосу життя, що і в несміливих ніжностях іще недосвідченої дівчини. Він тихо-мирно прокладав дорогу серед влізливих і крикливих вітрениць.
Інені зустрів Сатмія так спокійно, мовби між ними не було ніколи непорозуміння; він був зовсім здоровий.
На другий день помітив Сатмі у святині за колюмнами схованого писаря з конячими зубами: він кивав на нього. З клопітною міною, дуже добре достроєною до вишкірених від усміху зубів, він прохав Сатмія бути ввечір при відомій фіртці. Сатмі спитав, чи нічого важного не трапилось, але у відповідь дістав тільки рух руки. Було ясне, що писар щось знає, але не хоче або не може сказати.
Як тільки писар щез у коридорі, підійшов Тутмос. Його очі були круглі, як скляні перли, а беззубі губи шамкали. Він не міг сказати ні слова. «Він теж…» – подумав Сатмі. Тутмос вимахував руками і кидав обривисті слова, що висловлювали розпуку: фараон хоче, щоб закріпити мир, віддати Нефрету – натхненну поетку, таку мудру, що її розум можна рівняти з самим богом Тотом. Фараон хоче віддати її нужденному варварові, що не має поняття про стиль, виглядає щетинястий, як худоба, одягається у вовну і смердить від поту гірше, як останній ремісник.
Сатмі гадав, що Тутмос збожеволів. Цей звеличував Нефрету і ганьбив варвара одним віддихом. Коли? чому? як? – Сатмі не міг дістати ясної відповіді і кипів від люті, чуючи голосні нарікання – зовсім не впору і не на такому місці. Він потягнув його за собою до своєї кімнати, де посадив схвильованого, розмаханого писаря на крісло, струснув ним і приневолив нарешті розумно сказати все, що знає.
Того ранку божество об’явило Іненію, що Нефрету треба віддати за жінку вчорашньому ворогові, щоб цим запевнити вічний мир. Варвар у супроводі своєї великої дружини вже був у фараона як почесний гість. Інені настоював на тому, щоб святошний шлюб відбувся негайно і щоб після скінченої церемонії Нефрета виїхала зі своїм чоловіком до його краю. Поки що оце боже рішення треба було тримати у тайні.
Щойно тоді, коли Тутмос облекшив своє серце оповіданням, він зміркував, що зрадив таємницю, про яку довідався тільки завдяки своєму становищу при святині… Але Сатмі його не видасть, правда?
– Але той зубастий… може, він знав ще щось більше і ще щось гірше? – питався Сатмі, що пробував назверх заволодіти собою.
– Він знає це від самої Нефрети… бідної Нефрети…
І знову немужеські сльози покотились по обличчі вражливого Тутмоса.
Загадкова неясність, що нависла над цією цілою справою, робила на Сатмія вражіння якоїсь обдуманої змови. Не було сумніву: Інені сам дав до неї почин. Боротьба? Боротьба!
Сатмі провів Тутмоса, обіцюючи, що нічим себе не СКАЧАТЬ