Царівна Нефрета. Василий Масютин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ раз за разом не на ковало і не на срібну плитку – він дивився так, мовби шукав місця, де може заховатись. Його підборіддя тряслось, коли він говорив хрипким голосом:

      – Амон бачить, як я каюся, але так скоро я не можу всього того зробити. Люди є хапчиві і будуть вимагати від мене більше, ніж має такий бідний раб, як я, золота… Чим я нагодую свої діти, як вмиратимуть з голоду?

      Він увесь поблід і розкрив широко рот: його зуби, які не знали іншої страви, крім сухої паляниці, де було більше піску, ніж муки, були зовсім порохняві. На його чолі появились краплини поту з напруження і переляку.

      Сатмі доторкнувся його плечей:

      – Я знаю, який ти захланний, Тотнахіті. Коли ти не присягнеш, що зробиш, чого жадаю, то завтра вранці станеш перед судом Інені.

      Якась жінка ввійшла, питаючи, чи її ковтки готові.

      Тотнахіті звернувся до Сатмія:

      – При вході до святині ти знайдеш одного чоловіка. Заговори до нього в моєму імені – він зробить усе те, що треба.

      І, кивнувши головою, Сатмі вийшов.

      Сонце заходило. Сатмі блукав безцільно вулицями. Він опинився у дільниці бідаків і полохав своєю появою простаків, що мучились тут за марний заробіток. Навіть не чув благальних слів жебраків. Глухий на всі голоси зовнішнього світу, слухав тільки власного серця. Потім переходив дільницею шинків і вуличниць, машинально переступаючи тіла п’яниць і відсуваючи долоні тих, що простягали до нього дзбани з вином і пивом. Вояки, бездільники і чесні батьки родин, що святкували щасливий поворот своїх синів, співали, реготали і жартували хриплими голосами, не забуваючи теж за ридання… Якийсь огрядний молодець з вінком на шиї гатив п’ястуками у своє черево, підспівуючи. П’яна жінка пхала йому до губ солодке тісто. Один п’яниця вимахує на боки руками на землі, переконаний, що він плаває, а другий пробує його вкусити, уявляючи, що він крокодил. Молоде дівча зачепило Сатмія, погладивши його по руці. Він глянув на неї – якась одна риска в обличчі чи лінія м’яких уст нагадала йому Нефрету. Він стиснув руками свої скроні і вирвався з якихсь обіймів, що перейшли на п’яного вояка з королівської сторожі.

      Сонце зайшло. Золотий човен щез і темрява вгорнула землю.

      Сатмі стояв перед воротами саду. Хтось за ними тихо крикнув його імення. Він увійшов так, мовби входив до кімнати недужого. Колись він приходив сюди у зовсім іншому настрою. Не доглянув, що крізь недбало відхилену фіртку ввійшов іще хтось і йшов за ним у досить далекій відстані. Він ішов швидко, а та, що проводила його, мовчки плакала. Провідниця повела його вздовж саду до маленького домику. Тут горіла притьмарена лямпа. З кутка виринула Нефрета. Сатмі не відразу пізнав її в сутінках. В її очах не видко було радости, що вони зустрілись: вони були безнадійно сумні. Уста в неї були затиснені, риси, мовби позичені від старшої сестри – королеви.

      Нефрета наблизилася рішучим кроком і піднесла руки, щоб обняти Сатмія, але вони опали і зсунулися по фалдах плаща, начеб мали СКАЧАТЬ