Царівна Нефрета. Василий Масютин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дик, порушивши святошну тишу. Юрба пішла за ним і вся святиня загомоніла жалібним голосінням.

      Тутмос присунувся до Сатмія. Він погладив його ноги і повторив імення Нефрети. Сатмі нахилився до нього.

      – Скажи мені, що таке сталося?

      – Нефрета, божеська Нефрета не живе. Ми знайшли її бездушну в її хоромах. Її запашний віддих…

      Сатмі відштовхнув ногою збабіле обличчя і хутко подався до виходу.

      У палаті панувала метушня і жалоба. Жінки, розриваючи свої сукні, ходили майже голі. Вони бігали з кімнати в кімнату, плачучи і ридаючи на всю палату. «Нефрета! Нефрета! Нефрета!» – йшов відгомін, як гасло, як заклин.

      Хто не знав тих хоромів, блукав серед них, як у лябіринті. Сатмі прямував до того місця, звідки йшло найсильніше ридання.

      Він уже перед кімнатою, вже входить.

      На білій постелі – тіло Нефрети. Непорушне, мале, безборонне тіло.

      При появі Сатмія затихли зойки. Ще хтось захлипав, хтось глибоко зідхнув і тиша. До кімнати ввійшов фараон і поруч нього вся у сльозах королева, сестра покійної. З молодечого фараонового обличчя і гарних рисів його дружини промовляв безмежний біль. Сатмі не втратив своєї рівноваги при появі володаря. Спільна жалоба зрівняла сина небес і слугу божества.

      Сатмі підійшов до мертвого тіла. На закритих очах лежала темна тінь. З легко відхилених уст блищали матові зуби. Від чорного волосся чоло видавалося ще біліше, лицівки ще більше кам’яні. Руки, маленькі рученята прилягали до тіла.

      Не вважаючи на фараона – Сатмі впав при тілі Нефрети лицем до землі.

      Хтось торкнувся плеча Сатмі. Сам фараон допоміг йому встати. Зараз прийдуть винести тіло Нефрети. Пора почати його бальзамувати. Велика муха, мовби зроблена з металю, лазила незручно по личку царівни. Начеб хотіла перевірити все тіло – сунулась по непорушних віях, заглядала до ніздрів гострого носика і зупинилася на устах, де ще недавно гралася усмішка.

      Сатмі очуняв. Він побачив в уяві з невблаганною ясністю один образ. До носа Нефрети всувають залізне знаряддя і воно входить аж до мізку… до того самого мізку, з якого вийшли такі слова:

      Твоя любов у мене входить,

      Як мед липкий,

      Твоя любов для мене сходить,

      Як день ясний…

      Трупар-різун тримає готовий ніж, щоб ним розпороти тіло царівни. Чи це можливе? Ні, він не сміє цього зробити. Думки блукають і не знаходять виходу. Інені, Тутмос, писар з конячими зубами, Суаамон…

      Суаамон! До нього!

      Сатмі дає наказ почекати. Він уже знову заволодів собою:

      – Так наказує бог. Чекайте!

      Прийшов Суаамон. До святині, до Сатмія. Худорлявий і жовтий, як мумія. Його підсліпуваті очі нагадували своїм поглядом молодого собаку. Виглядав жалісно, зовсім безпечно.

      – Нефрета не живе, – сказав Сатмі.

      Суаамон кивнув притакливо головою: так мусило СКАЧАТЬ