Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      – О, який жах! – мовила Летиція. – Отже, я знову забула піти на ланч до людей, які запросили мене уже втретє.

      На щастя, ця забудькуватість, схоже, не вельми турбувала її.

      – Ґрізельда вдома?

      – Сподіваюся, ви знайдете її в майстерні в саду. Вона позує там Лоренсові Реддінґу.

      – Через нього в нас виник справжній скандал, – сказала Летиція. – Його влаштував мій батько. Ви знаєте мого батька – він нестерпний.

      – Скандал, кажете? А чим Реддінґ так не догодив вашому батькові?

      – Йому не сподобалося, що він став малювати мене. Батько якось про це довідався. Чому я не можу позувати художникові в купальному костюмі? Якщо я засмагаю в ньому на пляжі, то чому мене не можна малювати в ньому?

      Летиція помовчала, а тоді продовжила:

      – Це справді абсурд – батько заборонив молодому художникові приходити в наш дім. Звичайно ж, і Лоренс, і я вкрай обурені. Я приходитиму до вашої майстерні, і він малюватиме мене тут.

      – Ні, моя люба, – сказав я. – Якщо ваш батько це заборонив.

      – О Боже, – промовила Летиція, глибоко зітхнувши. – Як усі мені остогидли. Я почуваюся геть розламаною. Зовсім кепсько. Якби я мала гроші, то поїхала б звідси геть, але я їх не маю. Якби мій батько мав совість і помер, я не мала б жодних проблем.

      – Ви не повинні говорити таких речей, Летиціє.

      – Якби він не хотів, щоб я бажала йому смерті, то хай би не був таким жахливо скупим і не тремтів би так над грішми. Я не дивуюся, що мати його покинула. Ви знаєте, протягом багатьох років я думала, що вона померла. З яким молодим чоловіком вона втекла? Він був гарний?

      – Це сталося до того, як ваш батько приїхав жити сюди.

      – Цікаво, як склалося її життя. Мені здається, Анна скоро закрутить із кимось роман. Анна мене ненавидить – вона ставиться до мене цілком пристойно, але вона мене ненавидить. До неї наближається старість, і їй це дуже не до вподоби. Старість нікого не тішить, та ви це знаєте ліпше за мене.

      Я зі страхом подумав, що Летиція збирається просидіти в моєму кабінеті до самого вечора.

      – Ви не бачили моїх грамофонних платівок? – запитала вона.

      – Ні, не бачив.

      – Яка прикрість. Я геть забула, де їх поклала. І собака кудись утік. І свого наручного годинника я не можу знайти, хоч це невелике лихо, бо він усе одно не ходить. О Господи, як хочеться спати! Не можу зрозуміти, чому, адже я провалялася в ліжку до одинадцятої години. Просто лихо з цим життям та й годі. А ви як думаєте? О Боже, мені пора йти. Я обіцяла прийти на третю годину, щоб подивитися на розкопи доктора Стоуна.

      Я поглянув на годинник на стіні й побачив, що вже двадцять п’ять хвилин на четверту.

      – О, невже справді? Жах та й годі. Я запитую себе, чи вони чекають, коли я прийду, чи пішли без мене. Ліпше я піду та подивлюся, що там відбувається.

      Вона підвелася СКАЧАТЬ