Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута). Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ час парубок вирішував: має він право чи ні зазирнути й у ті, потаємні, двері. Що двері потаємні, сумніву не виникало. Чого б вони були прикриті гобеленом, як не від сторонніх очей? Потім кивнув і відійшов геть, подумки пообіцявши собі ще повернутись, коли довідається про все тут трохи більше.

      II

      РОЗДІЛ

      Карпати. Замок Морени

      Два роки пізніше

      Під скляною ретортою завбільшки з добре відро весело тріщав жаркий вогонь. Тихо жебоніла льодяна вода у прозорих кришталевих трубах. Кипіло, бурлило золотисте вариво, й іскристі, чисті як сльоза краплини поволі збиралися в іншій, дещо меншій колбі.

      Гримайло нетерпеляче тупцяв поруч Захара, весь час потрапляючи йому під руку. Нарешті той не витримав і гримнув на добровільного помічника.

      – Або забирайся геть, або стій на місці! Он, краще, вогонь пильнуй, щоб не пригасав.

      – Та я що? Я пильную… – вибачливо прогув той. – А довго ще?

      Минуло більше двох літ з того дня, як Захар Беркут потрапив у науку до Морени. Багато що змінилося відтоді. Метикуватий сільський парубок освоїв грамоту, арифметику. Маючи до своїх послуг величезну бібліотеку замку, а вчителем – богиню, Захар за такий короткий час вникнув і в ази алхімії. Це й намагався сьогодні використати для себе. Поки Морени не було в замку.

      Дні йшли за днями, а Захар так і не полишив надії побачити коня Перуна. Знав, що небезпечно, але та небезпека лиш розпалювала його цікавість. Морена вперто не хотіла про нього розповідати, а коли Захар вже аж надто набридав, відказувала, що він прийшов учитися, як людей од смерті рятувати, а не вбивати. Воно то так, але хіба ж зашкодить бодай уздріти ту смерть?

      Але як то вчинити, коли Морена не дозволить нізащо, а без неї Гримайло пильнує кожного його кроку?

      На користь наука пішла, і Захар таки вигадав спосіб, як позбутися невсипного сторожа.

      Краплини дедалі повільніше скочувалися у приймальну колбу, що вже більш як наполовину була заповнена абсолютно безбарвною рідиною.

      – Певно, досить, – мовив наче до самого себе Захар і задоволено відмітив, як радісно заблищали очі чудиська. – Будемо знімати пробу.

      Він неквапом погасив вогонь. Вивільнив із затискача шийку колби. Зняв холодильник. Подачу води тим часом перекрив Гримайло. Обережно понюхав. Запах був ледь уловимий…

      – Начебто, усе гаразд…

      Сколихнув рідину в колбі й залишився задоволений. Її було більш як гарнець. Може, вистачило б і на три кварти. Обережно перелив усе до краплі в заздалегідь підготовлений мідний глек і переніс на стіл.

      Гримайло тим часом приніс із кухні дзбан холодного узвару, шмат сала, кілька паляниць і полумисок квашеної капусти.

      Захар вийняв із шухляди делікатний кришталевий келишок і масивний, на півпляшки, золотий кубок. Налив в обидва по вінця і присунув менший собі. Гримайло ж одразу схопив другий.

      – Ну, – мовив Захар, – будьмо!

      Гримайло крякнув і вилив самогон з кубка собі до рота. Захар лиш пригубив, та й то мусив похапцем СКАЧАТЬ