Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута). Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у каміні. Ще один – крутив над ним нанизаний на вертел добрячий шмат м’яса. Посеред зали з десяток або й більше повітруль накривали довжелезний стіл, призначений для обіду одночасно не менш як на три дюжини персон. Келихи, джбани, глеки з довжелезними шийками, тарелі й таці, що наче з повітря з’являлися на ньому – все було виготовлене зі чистого золота і майстерно розписане різноколірними емалями. Що ж до страв, то на стіл потрапило все, що будь-коли бодай доводилося бачити Захарові, й утричі більше такого, що він і назвати б не зміг. Парубок уже чекав, що ось-ось прочиняться ще якісь двері і до зали увійде натовп богів і богинь. Бо й на мить не міг припустити, що уся ця розкіш призначена лише для звичайного сніданку.

      Але обабіч столу гноми поставили лише два майстерно різьблених крісла.

      Богиня, поглядаючи на нього, лиш задоволено посміхалася. Що ж тут дивного? Усякому хочеться справити враження. І навіть тисячолітня мудрість не цурається дрібних радощів.

      І саме ця усмішка дозволила парубкові трохи отямитися. Бо хоч усе навколо переконувало його, що він в гостях у богині, всміхалася вона все ж, як звичайна горянка. Тож коли Морена величаво опустилася в одне з крісел, Захар, не чекаючи на запрошення, рішуче, а через те незграбно, мов ведмідь, посунув до іншого.

      – Сідай, сідай, – запізніло запросила його богиня, якій навіть сподобалося нахабство парубка. Адже вона збиралася протримати його біля себе не один рік. А слухняність, може, й приємна, але ж і набридає швидко. – Кажуть, що через порожній шлунок і наука не пробереться. Тож наповнимо його, перш ніж розпочнемо мордувати мозок.

      Воля господині – закон. Голодувати Захарові особисто не доводилося, але від старших людей відав він, що то таке, і змалку до їжі ставився серйозно. Напихатися надміру не напихався, але завжди намагався покуштувати всього до смаку. Бачачи таке його ставлення до їжі, повітрулі пильно слідкували, аби тарілка парубка не встигала спорожніти. А легкі вина щоб не щезали з кубків.

      Морена ж лише куштувала то того, то іншого.

      – Смакує? – поцікавилася за якийсь час.

      – Угу, – відказав лаконічно Захар, що саме старанно пережовував шмат дикої гуски, запеченої в якійсь чудернацькій гострій підливі. Тоді проковтнув, запив з кубка і додав: – А отець Іакинфій казав, що боги нічого не їдять.

      Морена мимоволі розсміялася.

      – Так, це безпрецензійна вигадка. Яхве й досі вельми вдячний за неї… Олімпійцям хоч нектар та амброзію греки дозволяли… А ти можеш собі уявити тисячолітнє життя без права на крихту їжі і краплю вина? Не дивина, що Єдиний після подібного знущання розпорошив плем’я зухвалих іудеїв по цілому світі. Я б і не таке спересердя витворила. Добре, що хоч вам нічого подібного не спало на гадку.

      Захар лише очима кліпав.

      – Наситився? – озвалася ще трохи згодом богиня, зауваживши, що парубок уже не торкається нічого на столі.

      – Так, вельми дякую.

      – На СКАЧАТЬ