Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута). Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ силу, як Людський Розум, і, водночас, таку безпорадну. Звісно, значно простіше придумати когось, хто буде винен за поганий урожай, ніж самому допильнувати усього. Ну, нехай… Раз вам вже так легше… Але ж навіщо весь час вигадувати щось інше? Чим ми вам не догодили, що виникла потреба в Єдиному?

      В останніх словах виразно забриніла образа, і аби не виказати себе, Морена сердито тупнула ногою.

      – Ти щезнеш нарешті з моїх очей, чи ні? Досить запитань! Іди, поки я не наказала випхати тебе штурханцями геть! Гримайло! Забирайтеся!

      На цей раз Захар уже не став затримуватися на порозі.

—◆ —

      Двері, як виявилося, вели в залу, залиту примарним зеленавим світлом, що спливало з чарівної кришталевої кулі, підвішеної під високим склепінням. Все тут було незвичним і дивним для людського ока…

      Узявши праворуч від входу, Захар побачив величезний стіл, вирізьблений з однієї гранітної брили. Далі – тягнулися безконечні стелажі, заставлені склянками, колбами та ретортами з різноколірним вмістом, позначеними незрозумілими написами. Ліворуч од входу, навпроти стелажів стояли такі ж довжелезні старовинні засклені шафи, захаращені грубезними книгами і сувоями старовинних рукописів. Шафи впиралися в різьблений дубовий стіл, що міцно тримався долівки чотирма ніжками, причому переднім майстер умілою рукою надав подобу журавлиних, а дві інших належали якомусь могутньому хижакові. На деці, оббитій червоною замшею, лежала книга.

      Ні, радше – Книга!!! Бо фоліант цей був таким великим, об’ємним, що, аби перенести його з місця на місце, знадобилися б сили двох дужих чоловіків. Щоправда, глянувши на Гримайлові граблі, Захар збагнув, що тут було кому навіть носити її за Мореною на кшталт молитовника. Чеканений напис на обкладинці з золотої фольги, в якому кирилиця поєднувалася з арабською в’яззю, східними ієрогліфами та древніми рунами, звісно, нічого не сказав неписьменному парубкові. А перед його очима лежав Літопис життя минулого й прийдешнього, інакше сказати: Книга Долі!

      Звісно, що аби зазирнути у неї, простого вміння читати було б надто мало. Непосвяченому в таїнства білої та чорної магії Книга не відхилила б завіси, що суцільною, непроникною пеленою затуляє перед смертними їхнє майбутнє. Та Захар і так лиш ковзнув по ній трохи здивованим поглядом (все ж розміри фоліанту вражали) і похитав головою, мовляв: ой, ой, ой! це ж і мені, певно, доведеться усе те прочитати… А скільки ж іще в інших шафах.

      Обабіч столу, на стіні, висів дивної роботи гобелен. На червоному шовковому тлі золотий дракон розправляв крила, вигинався каблучкою й намагався схопити зубатою пащекою свого ж власного шпичастого хвоста. Гобелен, хоч і був досить великий, все ж не сягав долівки, і, прослідкувавши очима донизу, парубок побачив, що звідти проглядає край порога. Золотий дракон пильнував двері!

      Захар ступнув було ближче, але в ту ж мить Гримайло громко кахикнув, наче задуднів у бочку.

      – Що? – поцікавився парубок. – Туди не вільно?

      – Не вільно, – прогув той.

      – Чому?

      – Туди і Морена без Перуна не заходить.

СКАЧАТЬ