«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ джерел, на які може накладатися й особиста фантазія респондента83. Дозволю собі навести кілька характерних прикладів із польових матеріалів. У с. Заозер’я Зарічненського району Рівненської області нам із колегою довелося записувати оповідь про русалок від жінки, яка стверджувала, що бачила їх: «Русалки вроді, кажуть, знаїте, із померлих […] як я пошла на кладбіщє, дивлюся, а так ліс там, кладбіщє […] і коло лісу така, знаєте, бі Дюймовочка, в такому всьому срібному, така бі то, ну […] як вам сказати, як Снігурка, як Снігурочка та русалка». Ще цікавіший текст пісні русалок, яку, як запевняла нас оповідачка, вона почула: «[…] і пісню співають: «Всю ночь поють в пшеніце перепьолкі о том, што будєт урожайний год»»84. Оповідачки з с. Осова Дубровицького району Рівненської області запевняли мене, що «хтось казав», що «десь» у сусідньому Сарненському районі в річці зловили русалку: «[…] її рибакі зловілі […] і хвіст русалкі, всьо […] її ж возили в Київ, там шось робіли їй, якісь есперимент [експеримент. – Ю. Б.], візнати, шо воно такє є»85. У с. Неділище Ємільчинського району Житомирської області жінка описувала, як захиститися від грому та блискавки під час грози. Називаючи традиційні для цього регіону способи (викинути хлібну лопату на дах, запалити стрітенську свічку і т. п.), вона додала, що слід ще сказати: «Домового лі харонять, вєдьму ль замуж отдають»86. На запитання, звідки взялася така фраза, чи справді її промовляли під час грози, як вона пов’язана з домовиком, жінка відповісти не змогла, так само, як і згадати джерело інформації87. Ці приклади засвідчують, як респонденти, прагнучи показати свою обізнаність та дати максимально повну відповідь на поставлене їм «вчоними людьми» запитання, своєрідно поєднують традиційні міфологічні знання й нові, запозичені з книжок, ЗМІ та й суто повсякденного життєвого досвіду. Аналізуючи цю особливість функціонування традиції та механізми появи подібних текстів, О. Бріцина говорить, що в таких випадках «оповідачеві потрібний «матеріал» для формування власного уявлення, для розуміння й адекватної інтерпретації почутого згідно із традиційним знанням». Тільки тоді «вербальна стабільність текстів буде засобом збереження традиційного уявлення та його трансмісії, в іншому ж неодмінно відбуватиметься змістове переакцентування»88. Тобто носій традиції (у нашому випадку міфологічного знання) інтуїтивно відчуває, що певні тексти (традиційні знання й новітні, отримані не лише шляхом усної комунікації) можна поєднати. У такому вигляді вони функціонують, задовольняють духовні (ментальні, культурні і т. п.) потреби носія і, безумовно, є частиною традиції. Саме тому я глибоко переконана, що ми не можемо говорити про «смерть», «зникання», «втрату», «деформацію», а надто про «деградацію» традиції, натомість мусимо говорити про її видозміну. Іншими словами, культура є живим, цілісним і мінливим організмом, що інкорпорує СКАЧАТЬ