Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 25

СКАЧАТЬ вітхнення сниться,

      Та ще ніколи слів для себе не знайшов;

      Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов,

      Коб віра сильная й могучая десниця.

      Як згублену любов, несповнене бажання,

      Невиспіваний спів, геройське поривання,

      Як все найвищеє, чим душу я кормлю,

      Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,

      Як смерть, що забива й від мук ослобоняє, —

      Отак, красавице, і я тебе люблю.

* * *

      Твої очі, як те море

      Супокійне, світляне:

      Серця мого давнє горе,

      Мов пилинка, в них тоне.

      Твої очі, мов криниця

      Чиста на перловім дні,

      А надія, мов зірниця,

      З них проблискує мені.

* * *

      Безмежнеє поле в сніжному завою,

      Ох, дай мені обширу й волі!

      Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною

      І в серці нестерпнії болі.

      Неси ж мене, коню, по чистому полю,

      Як вихор, що тутка гуляє,

      А чень, утечу я від лютого болю,

      Що серце моє розриває.

* * *

      Не минай з погордою

      І не смійсь, дитя!

      Може, в тім осміянім

      Суть твого життя.

      Може, в тім зневаженім

      Твого щастя карб,

      Може, в тім погордженім

      Є любови скарб.

      Може, сміх твій нинішній,

      Срібний та дзвінкий,

      Стане в твоїй пам’яті

      За докір гіркий.

* * *

      Неперехідним муром поміж нами

      Та доля стала! Мов два судна, море

      Розносить нас між двома берегами,

      Моя ти ясна, непривітна зоре!

      Ще здалека слідить тебе мій зір,

      Твій свіжий слід я рад би цілувати

      І душу тим повітрям напувати,

      Що з твоїх уст переплива в простір.

      Та щезла ти! Мов в лісі без дороги

      Лишився я. Куди тепер? За чим?

      Підтяті думи, не провадять ноги,

      А в серці холод… Дим довкола, дим!..

* * *

      Не раз у сні являється мені,

      О люба, образ твій, такий чудовий,

      Яким яснів в молодощів весні,

      В найкращі хвилі свіжої любови.

      Він надо мною хилиться, страшні

      Полошить мари… З трепетом, без мови

      Я в тії очі знов гляджу сумні, —

      Що жар колись ятрили в моїй крови.

      І на моє бурливе серце руку

      Кладе той привид, зимну, як змія,

      І в серці втишує всі думи й муку.

      На привид тихо, не змигнувши, я

      Гляджу. Він хилиться, без слів, без згуку

      Моргає: «Цить! Засни! Я смерть твоя!»

* * *

      Я не кляв тебе, о зоре,

      Хоч як сильно жаль мій ріс;

      Насміх твій і власне горе

      Я терпливо переніс.

      Та боюсь за тебе дуже,

      Бо любов – то мстивий бог;

      Як одно її зневажить,

      Любить мститься на обох.

      Як сміючись ти вбивала

      Чистую любов мою,

      Чи ти знала, що вбиваєш

      Все, чим в світі я жию?

      Чи ти знала, що руйнуєш

      Щастя СКАЧАТЬ