Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 22

СКАЧАТЬ коня?

      – Ха-ха, ха-ха! – дівча зареготалось.

      – Ну, сцо з, то, мозе, капелюх новий?

      – Проси, що хочеш, а я знаю, знаю,

      Що я просити буду!

      – Сцо таке?

      – Ага не скажу!

      – Ну, скази, а то

      Заплацу!

      – Овва, плач, то я сама

      Піду і не візьму тебе з собою.

      – Ну, а цому з не сказес?

      – Знаєш, ти

      Дурний! Мені бабуся говорили,

      Що в неї яблучка є золоті.

      Кому вона те яблучко дарує,

      То той весь вік щасливий, і здоров,

      І гарний-гарний буде всім на диво.

      Але ті яблучка лиш для дівчат.

      – Я хоцу яблуцка! – заплакав хлопець.

      – Не плач, дурний, лиш не забудь просити, —

      Я вставлюсь вже, щоб і тобі дала.

      А як по яблучку такім дістанем,

      То вернемо додому і нікому

      Не скажемо. Не скажеш?

      – Ні, не сказу,

      – Ну, пам’ятай! А скажеш – відберуть.

      Чи так?

      – А так, – рік хлопець. І пішли.

      Пройшло чимало літ від того дня.

      Далеко над сподівання дітей

      Тяжкою вийшла й довгою дорога

      До сонячних палат. І трави, й ниви,

      І небо, й сонце – все, усе змінилось

      У хлопчика в очах. Лиш не змінилась

      Подруга та, провідниця його.

      Щебетання її, веселе, любе,

      І усміх, і надія невгасима —

      Се та жива струя, що в’яже в серці

      День нинішній з вчорашнім і грядущим.

      І ціль їх не змінилась за той час,

      Лиш виросла, розвилась, роз’яснилась.

      І ось великим шляхом многолюдним

      Посеред тиску, свару й товкітні

      Ідуть вони, ховаючи у грудях

      Дитячі серця, як найкращий скарб.

      Минає їх гордий, надутий дурень —

      І розсмієсь; мина пишний вельможа —

      То і не гляне; зустріне мужик —

      То в спрагу дасть погожої води

      Напитися, і стежечку покаже,

      І підночує, в сльоту захистить.

      Вони ж, побравшися за руки, тихо

      І радісно, без огляду й тривоги,

      Ідуть навстрічу сонцю золотому.

      Із розділу «Профілі і маски»

ПОЕЗІЯ

      В життю, мов на шляху, лиць сотні стрічаєш,

      Та в поспіху їх безучасно лишаєш.

      Часом лиш попадесь лице характерне,

      Що взір поневолі до себе приверне.

      Зирнеш, заговориш і стиснеш за руку —

      Найближча хвилина приносить розлуку.

      Та довго ще в тямці відтіль і відсіль

      Не раз визирає приязний профіль.

      Та де з ким тісніше злучив тя шлях долі

      Чи в бою, чи в праці на рідному полі.

      Живеш поруч нього, смієшся і плачеш,

      Здається, всі думи в душі його бачиш.

      Здається, все ясне, і гнів його й ласка, —

      Аж глянеш пильніше: все маска і маска.

      Лиш маску ти знаєш, її ти любив,

      Що криєсь за нею – і хто ж се зглубив?

      Часом лиш припадок ту маску відхилить —

      Зирнеш і жахнешся: «Чи взір мене милить?

      Чи знав СКАЧАТЬ