Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 19

СКАЧАТЬ тут-то, ген-то:

      «Встань, прокинься, пробудись!

      Vivere memento!»

      Вітре теплий, брате мій,

      Чи твоя се мова?

      Чи на гірці світляній

      Так шумить діброва?

      Травко, чи се, може, ти

      Втішно так шептала,

      Що з-під криги мертвоти

      Знов на світло встала?

      Чи се, може, шемріт твій,

      Річко, срібна ленто,

      Змив мій смуток і застій?

      Vivere memento!

      Всюди чую любий глас,

      Клик життя могучий…

      Весно, вітре, люблю вас,

      Гори, ріки, тучі!

      Люде, люде! Я ваш брат,

      Я для вас рад жити,

      Серця свого кров’ю рад

      Ваше горе змити.

      А що кров не зможе змить,

      Спалимо огнем то!

      Лиш боротись значить жить…

      Vivere memento!

      Із циклу «Нічні думи»

* * *

      Ночі безмірнії, ночі безсоннії,

      Горе моє!

      Мозок наляжуть думки невгомоннії,

      В серці грижа, мов павук той, полоннії

      Сіті снує.

      Виром невпинним бажання сердечнії

      Рвуться, летять —

      Вічно невтишені і безконечнії…

      Мов на свої мене крила безпечнії

      Схопить хотять.

      Де ви так рветесь, куди ви літаєте,

      Думи-орли?

      В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?

      К земним зіркам же ви й стежки не знаєте

      Тут по земли.

      О моя ясна, блискуча зірничко,

      Де ти живеш?

      Чи за життя ще я вздрю твоє личко?

      Чи аж по смерти на гріб мій, горличко,

      Плакать прийдеш?

* * *

      Догорають поліна в печі,

      Попеліє червоная грань…

      У задумі сиджу я вночі

      І думок сную чорную ткань.

      І коли ж то той жар догорить,

      Що ятриться у серці мені?

      І чи скоро-то горе згасить

      В моїм мізку думки огняні?

      Ох, печуть і бушують вони!

      Гризе душу й морозить нуда!

      Кров кипить, і нутро все в огни —

      Вколо ж мур і неволя бліда.

      Я боротись за правду готов,

      Рад за волю пролить свою кров,

      Та з собою самим у війні

      Не простояти довго мені.

* * *

      Не покидай мене, пекучий болю,

      Не покидай, важкая думо-муко

      Над людським горем, людською журбою!

      Рви серце в мні, бліда журо-марюко,

      Не дай заснуть в постелі безучастя —

      Не покидай мене, гриже-гадюко!

      Не дай живому в домовину класться,

      Не дай подумать ані на хвилину

      Про власну радість і про власне щастя,

      Докіль круг мене міліони гинуть,

      Мов та трава схне літом під косою,

      І від колиски аж по домовину

      Жиють з бідою, наче брат з сестрою, —

      Докіль життя тяжким нас давить валом,

      На пні ламає силою страшною,

      Докіль ще недосяглим ідеалом

      Для міліонів ситість, тепла хата, —

      Докіль на лицях сльози, ніби ралом,

      Борозди риють, доки зимна крата

      Тюремна руки путає робучі,

      Мруть СКАЧАТЬ