Куля для вовкулаки. Юрій Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яку не наважувалась порушити бодай дрібна хмарина. Сонце, яке палало на сході світовою пожежею, позолотило маківки церкви Святої Покрови, додало свіжих кольорів квітнику навпроти й почало швидко випалювати росу на пожовклій траві майдану. Приземкуваті курені з викладеними дерниною дахами ще відкидали похилі тіні, але з димарів курінних кабиць21 у небо потяглись перші несміливі пасма диму. Там кашовари розпочинали готувати сніданок. Прості, але поживні страви. Булькав у казанах куліш, шкварчало на великих пательнях сало, перетворюючись на хрусткі шкварки, а у вуглях перегорілих вогнищ доходили коржі-загреби, що їх за звичаєм пекли прямо під шаром попелу.

      На фортечних вежах настав час зміни караулів. Утомлені нічним чергуванням запорожці, чиї очі вглядались у ніч у пошуках непроханих гостей, тепер йшли відпочивати. Залишали оборонні споруди козацької столиці новій зміні захисників. Помітним був рух і біля будинків січової старшини. Там бігали джури, юрмились козаки. Деякі, виконуючи накази кошового, виставляли в ряд вози. Утворювали з них підвищення і встеляли його перськими дорогими килимами. Кілька козаків під командою військового довбиша22 виносили на світ Божий мідні тулумбаси23, установлювали їх неподалік від імпровізованого помосту. Готувалась військова рада, і Семен Паливода знав причину її підготовки. Проте ці заходи цікавили його найменше. Свою роботу він виконав і мав намір відпочивати. Можливо, у човні серед плавнів з вудкою в руках, а можливо, у одному з шинків, якими так славилось передмістя Запорізької Січі. Хоча, помізкувавши хвилину, дійшов до висновку, що одне одному жодною мірою не завадить. Просто для кожного з варіантів відпочинку має бути свій час. Як і для ранкових занять фізичними вправами, що їх Паливода звів у статус обов’язкового дійства як для себе, так і для свого зброєносця.

      Семен повернувся до Пилипенка, який стояв навпроти нього одягнений точнісінько так, як і сам Паливода – у самих лише шароварах, підперезаних шкіряним очкуром.

      – Добре, повернемось до наших баранів. Сьогодні залишимо шаблі в спокої? – запитав у Микити.

      – Саме так.

      – Тоді гопак?

      – Дякую, ясний пане, – простодушно посміхнувся Микита.

      – Тоді захищайся, голубе!

      Семен перейшов до справи одразу. Швидкими й плавними рухами, які більш за все нагадували звичайний гопак, наблизився до Микити й атакував його, наносячи удари руками й ногами. Пилипенко, який мало не від початку їхнього знайомства виявив у собі неабиякий хист до бійки на кулаки, вправно відбив кілька перших атак і собі перейшов у наступ.

      – Непогано, – резюмував Семен. – Продовжимо.

      Він спробував атакувати ударами рук і мало не пропустив нищівний удар у корпус. Здивувавшись, подумав, що Пилипенко вчиться з неймовірною швидкістю. Принаймні під час минулих занять нічого подібного він продемонструвати не міг. Семен усміхнувся СКАЧАТЬ