Куля для вовкулаки. Юрій Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ узяв чергову паузу, після якої мовив сповненим нудьги голосом:

      – Гроші не надто цікавлять мене, панове.

      Мацейовський зробив над собою помітне зусилля, аби залишатись спокійним.

      – Тоді, пане Ольховський, є сенс розповісти нам, що саме може вас зацікавити.

      Семен зітхнув. Картина тихої заводі за стіною очерету, човен і оливковий бік лина перетворювались на нездійсненну мрію. І вона, ця картина, так реалістично вималювалась перед його внутрішнім поглядом, що він, тамуючи жаль, сказав:

      – Навряд чи це в компетенції Адама Сенявського. У мене зустрічне запитання.

      – Слухаю.

      – Ви все розповіли?

      – Я вас не розумію! – знизав плечима Мацейовський. Паливода зімкнув пальці рук і уважно поглянув на співрозмовника.

      – Я маю на увазі, чи справа стосується лише вбивства молодого Сенявського? – сказав він.

      Мацейовський не відповів. Мовчали й решта візитерів.

      – Отже? – повторив запитання Семен.

      – Не лише убивства, – нарешті не витримав ротмістр.

      – Тоді я волів би дізнатись про решту подій.

      Мацейовський зітхнув. Намагаючись не вдаватись до подробиць, коротко розповів про нічний напад на Сенявського, який мало не коштував тому життя.

      – А це вже цікаво, – резюмував Паливода. – І ми підійшли до тієї причини, з якої я просив залишитись мого помічника. Що скажеш, Микито?

      Пилипенко, який уважно слухав, похитав головою:

      – Не потрібно знатися на окультизмі, щоб зрозуміти – староста зустрів лікантропів.

      – Кого? – закліпав очима Мацейовський.

      – Вовкулаку, перевертня, вервольфа. Можете називати як вам завгодно.

      – Це маячня! – нервово засміявся Міхай Березовський. Паливода уважно поглянув на поручника. На вигляд не більше двадцяти років, проте щось було в його вигляді таке, що не пасувало молодій людині. Можливо, неприродна блідість, а можливо, хворобливий блиск очей. Втім, сам Мацейовський теж був блідим. Хоча й не настільки. Здоровим рум’янцем на щоках міг похвалитись хіба мовчазний Бенедикт.

      – Нам уже остогидли трикляті вигадки про вовкулаків! – додав поручник.

      – Лікантропи існують, – авторитетно похитав головою Пилипенко, – і це зовсім не маячня. Є безліч задокументованих свідчень.

      – Це маячня! – у запалі повторив Міхай.

      Мацейовський повернувся до нього й рішуче мовив:

      – Міхаю, припини!

      – Але що вони знають? – спробував сперечатись той.

      – Я наказав тобі припинити! – підвищив голос ротмістр.

      Березовський похитав головою і замовк.

      – Прошу вибачити мого товариша, пане Ольховський. У нього є певні причини не вірити у подібні байки, – сказав Мацейовський. – Мушу додати, Адам Ієронім Сенявський СКАЧАТЬ