Куля для вовкулаки. Юрій Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Все ти, клятий! Я все продумав! Усе прорахував, але ти, мерзотник, повинен був сунути свого носа у мої справи! – заверещав Дрозд і в руці в нього з’явився пістолет.

      Семен навіть не думав тікати або ухилятись. Марно. Від нього до заколотника не більше п’яти кроків, а той, судячи з усього, жартувати не збирався. За коротку мить, що минула від першого крику «зброя!» до пострілу, він устиг лише подумати, що Дрозда погано обшукали. І все виглядатиме дуже кумедно, коли затриманому вдасться застрілити свого кривдника, перебуваючи в оточенні двох десятків запорожців.

      Постріл пролунав оглушливо, а іскри з пістолетного ствола опалили обличчя. Куля пролетіла зовсім поруч, хоча Семен не зміг би сказати, чи чув її свист. За мить пролунав другий постріл, Пилип Дрозд відсахнувся, впустив пістолет і важко завалився набік, упавши під ноги власному коневі. У тиші голосно співали цикади, заступивши притихлий жаб’ячий хор. Семен поглянув на кошового й помітив у нього в руці великий рейтарський бандолет19, з дула якого вилась цівка диму.

      – Скурвий син, – резюмував Нагнибіда, заховав бандолет у кобуру на сідлі й заходився накладати люльку. – Надто легко помер.

      Семен відкашлявся:

      – Він на це розраховував. На добраніч, батьку. Щось я втомився.

      Він повернув коня і в супроводі Микити поїхав туди, де місяць відвоював у темряви громаддя січової фортеці. Там горіли вогники смолоскипів і невидимі вартові вдивлялись у морок, насторожені стріляниною. За спиною почув голос кошового:

      – Паливодо!

      – Так, батьку, – притримав коня Семен.

      – Я твій боржник.

      – За все розраховано.

      Кошовий неквапно похитав головою:

      – Гроші – пил. Я твій боржник.

      – Як скажеш, отамане.

      Розділ V

      Коні налякано захропіли, а передня пара навіть спробувала звестись дибки. Ридван, який до цього плавно похитувався, долаючи темряву ночі, зупинився. Адам Ієронім Сенявський прокинувся й від несподіванки вдарився головою об спинку дивана, на якому сидів. Відкашлявшись, невдоволено гукнув:

      – Що там відбувається? Чому стали?

      Замість відповіді до нього долетіло цьвохкання батога й крики кучера, якими той намагався примусити коней рухатись. Залишки сну після смачної вечері в замку розтанули, немов передранкова імла. Сенявський смикнув завісу на бічному вікні ридвана й спробував роздивитись, що відбувається.

      Обабіч шляху, що вів від Меджибожа до лісової резиденції пана старости, яку останній звик іменувати мисливським будинком, тяглись лісові нетрі. Зараз, залиті непевним світлом повного місяця, вони виглядали таємниче, навіть моторошно. Спочатку Сенявський не міг роздивитись там жодного руху, але за мить відсахнувся від вікна, налякавшись руки в шкіряній рукавиці, яка постукала у вікно.

      – Пане старосто, прокидайтесь! – Рука, як і голос, належали форейтору20, що супроводжував екіпаж Сенявського. Форейтор покинув СКАЧАТЬ