Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори. Михайло Ломацький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вволити волю свого ґазди-покійника, пішли бовгарі-трембітарі з трембітами на шпиль Говерлі. Ніч була вже, як вони станули на її верху. Вгорі над нею світив місяць, хоч і не був ще вповні. Бовгарі оперлися сильно ногами об ґрунт Говерлі, піднесли вгору трембіти і сумні звуки пронеслися по Бескиді – сповістили, що вже розпрощався зі світом і полониною ватаг Шведюк, вже не буде більше літувати та ватагувати. Місяць, почувши сумну вістку трембіти, пристанув над Говерлею та й засмутився. Потім злегенька спустився нижче щоби ще ліпше почути тужливу гру трембіт та так низько спустився, що бовгарі могли досягнути його своїми руками. Вони перестали грати і, не надумуючись, вчепились один за один ріжок, а другий за другий ріжок місяця, а він, стрепенувшись злегенька, почав підноситись з ними вгору, в небесні простори. Ніс їх, поки ніс, а там далі передав одній зірці, а ця другій, а друга – третій і так далі доти, доки над ранком опинилися трембітарі перед троном Господа Бога. Зложили Творцеві світу і Верховини низький поклін, впали на коліна і задули в свої трембіти, а один з них промовив:

      «Господи Боже, наша гра, це вислів нашої вдяки Тобі за ту нашу гарну Верховину, що Ти її нам подарував».

      По цих словах, заграли ще раз обидва на трембітах та так сильно, що по цілім небі пролунали звуки трембіт з відгомоном. Зараз позбігалися всі ангели Божі з небес і з великим зацікавленням слухали гри верховинських трембіт. Слухали й чудувалися, бо такої гри ще зроду не чули. Один верховинець відложив свою трембіту, вийняв з-за череса сопілку й заграв такої веселої, що й мертвий встав би з гробу. Не витримали ангели та й пішли в танець і затанцювали гуцулки-трісунки так, що аж святі заплескали в долоні. Верховинець заграв вдруге, але цим разом аркана, а за ним ще й круглєка. Він грає, а другий приспівує. Св. Юрій, опікун Верховини, пішов у присіди. Велика то була радість і втіха на небесах.

      Обидва наші верховинці перебули там деякий час, а потім попросили Господа Бога, щоб дозволив їм повернутися знову в свою улюблену, зелену Верховину. За дозволом Господа взяла їх знова одна зірка, передала другій, а ця третій, а ця знову місяцеві, що заніс їх назад на Говерлю. Стали обидва на шпилі і дякуючи місяцеві та зіркам за їх услугу, заграли на трембітах. Про свій же побут в небесах не оповідали нікому. Однак один з них, приятель знахоря в Голошині, зустрівшись з ним у святоіванівську ніч у Чорногорі, розповів йому це, а знахор – Лукинові. І так постала ще одна чарівна казка Верховини – казка завороженого карпатського світу.

* * *

      Наслухався Лукин не мало про св. Юрія, небесного лицаря, опікуна й захисника Верховини та верховинців. Чув, що були такі, які бачили того святого, але їх не було богато. Бажав і Лукин з цілого серця побачити св. Юрія. Але, чи побачить? Чи доступить тої ласки?

      Один старий ватаг на полонині Ґаджині, що простяглася під Чорногорою, сказав раз Лукинові, що св. Юрій появляється з початком місяця травня на Говерлі тоді, коли то верховинці святкують його свято й виганяють маржинку на полонини – в день «полонинського ходу». З великою нетерпиливістю вичікував СКАЧАТЬ