З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – усе буде його, вийшли парубки-сміливці, схопили бузувіра і втопили разом із чумою у гнилому болоті.

      …Давидович дочекався каравана, який заночував під Теребовлею, вранці відшукав башу. З недовірою дивився Богуш Ованесян на червонопикого товстуна, ану ж це і є ватаг розбійницької шайки, проте кавказцеві розбійники уявлялися зовсім інакшими, він ще не знав лику польсько-литовсько-руських грабіжників; масні очі товстуна підкуплювали, а ще більше дві гривні – гроші немалі. Богуш кивнув головою на чотирьох кінних ратників, що стояли позаду Давидовича – один кінь був без вершника – і замахав рукою.

      – Назад їх, назад! А ти сідай коло мене, – і поправив пояса з причепленим до нього ножем у піхвах.

      З Теребовлі вирушили до сходу сонця – дай Бог дістатися до Львова ще сьогодні. Страшно було Давидовичу, коли проїжджали ліси й переліски, але ж у караван-баші є пайцза, вона і його прикриє у тяжкому випадку; дрімають на возах торгові люди, скрипуча валка довга-довга, аж губиться на закрутах, тягнуть важкі вози мули, воли, бахмати.

      – Твоє? – запитав перегодом Давидович, показуючи пальцем на вози; він уже оговтався, пильно приглядався до чорнявого кавказця: років йому не більше сорока, та невже це все – його власне?

      – Ханське, – скупо відказав караван-баша.

      Очі в Давидовича заокруглилися.

      – Ого! А ти теж ханський?

      – Умгу…

      – А що везеш?

      – Ай джан, – пирхнув Богуш, – скажи спочатку сам, хто ти, а потім уже випитуй.

      Давидович злодійкувато оглядався, і хоча на передньому возі нікого, крім них двох, не було, нахилився до Богуша і щось довго шептав йому на вухо.

      Караван-баша уважно слухав, недовіра на його обличчі мінялася здивуванням, далі – подивом, врешті – захопленням; Богуш широко усміхнувся і, змахнувши рукою, вдарив по простягнутій долоні Давидовича.

      – Ай, молодець! Ай, дорогий!.. А не обманеш?

      – Хіба мене сам староста обдурить.

      – Не обдурить, навіщо йому обдурювати, ти ж для нього – не ти, а мішок з грішми!

      Давидович зліз з воза, коли із-за лісів виринув купол Лисої гори. Покликав своїх ратників. Йому підвели коня.

      – Я знайду тебе у Хочериса, – сказав до купця, ставлячи ногу в стремено.

      – Не забудь, біля Вірменського моста! – гукнув йому вслід Богуш.

      Смерком Давидович з ратниками в’їхав до Львова через Галицьку браму.

      Арсен на службу більше не повертався. Забігав до нього Спитко – сказав: нездужає. А потім зайшов скрипаль Боцул – попрощатися: вирушає у свою Молдову.

      Бургграф скаженів. Хойнацький попередив Арсена, щоб покидав як можна скоріше Львів або ж вертався на службу з поклоном. Ні, у казнь так просто не посадять – за віщо, але хіба такого вже не було, що ціпаки чіплялися до невинних за злодійство?

      Арсен збирався у мандрівку. Куди – не знав. СКАЧАТЬ