Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ударів. Руки змінювалися на дрючки, шаблі на блискавки. Одним махом розбивали сталеві шоломи, як горщики. Репали голови, відвалювалися зап’ястки з мечами; рубалися без пардону, без милосердя. З виру людей і коней кров потоками полилася на майдан.

      Велетенський блакитний штандарт ще плавав над групою шведів, але їхня кількість зменшувалася щомиті.

      Як женці стають із двох боків лану, починають мерехтіти серпами і лан зникає, а вони наближаються щораз ближче один до одного, так і польське кільце стискалося щораз міцніше, так що воюючі з одного боку могли вже бачити криві шаблі тих, хто воює на протилежному.

      Пан Шандаровський шаленів, як ураган, і в’їдався у шведів, як зголоднілий вовк в’їдається іклами в м’ясо свіжозваленого коня. Але один вершник таки його нестямою перевершив, і був це той пахолок, який першим повідомив про шведів у Рудник, а тепер насідав разом з усією хоругвою на ворога. Жеребець священика, триліток, котрий досі пасся спокійно на лузі, стиснутий кіньми, не міг вирватися з гурту, і можна сказати, сказився, як і його пан. Він стриг вухами, очі мав вибалушені, гриву наїжачену, і пер уперед, кусав, брикав, а хлопець шаблею, як ціпом, махав наосліп, праворуч і ліворуч, від вуха. Половина його чуба була просякнута кров’ю, вістря рапір продірявили йому плечі та стегна. Обличчя було посічене, але ті рани лише збуджували підлітка. Бився у безпам’яті, як людина, котрій на власне життя начхати і вона прагне лише помститися за смерть свою.

      Тим часом шведський загін малів, як купа снігу, яку поливають з усіх боків окропом. Нарешті біля королівського прапора залишилося тільки кільканадцятеро. Польська мурашня накрила їх цілком, а вони вмирали понуро, зі зціпленими зубами. Жоден рук не підняв, жоден не просив милосердя.

      Аж тут у тлумі зазвучали голоси:

      – Штандарт беріть! Штандарт!

      Почувши це, пахолок обернув гостряком шаблюку і кинувся, як вогонь, уперед, бо кожен із рейтарів, котрі захищали прапор, мав на собі двох або й трьох польських вершників. Рубонув хлопець хорунжого шаблею через рот, а той руки розкинув і зсунувся на кінську гриву.

      Блакитний прапор упав разом із ним.

      Найближчий рейтар, зойкнувши жахливо, вхопився негайно за держак, але хлопець вже тримав полотнище, рвонув його, видер умить, згорнув і, притискуючи обома руками до грудей, заверещав не своїм голосом:

      – Це моє, не віддам! Це моє, не віддам!

      Останні рейтари, котрі ще залишилися, кинулися на нього в нестямі, один зробив випад через прапор і прошив плече хлопцеві, але його тут же порубали шаблями на січку. Після цього кільканадцятеро закривавлених рук простяглися до хлопця.

      – Прапор, прапор давай! – кричали йому.

      Пан Шандаровський підоспів йому на підмогу.

      – Не чіпайте його! Він узяв трофей на моїх очах, хай його самому каштелянoвi віддасть.

      – Їде каштелян! Їде! – озвалися численні голоси.

      Здалеку показалася СКАЧАТЬ