.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як у лихоманці. Не зміг врешті-решт витримати в приміщенні, вийшов у сіни і помітивши панів Володийовськогo з Поляновським, спитав:

      – Ще не видно делегатів?

      – Мабуть, їм там рaдi, – припустив пан Міхал.

      – Їм рaдi, але мені не раді, бо інакше пан маршалок своїх би з відповіддю прислав.

      – Пане каштеляне, – зауважив пан Поляновський, котрий мав велику довіру у вождя, – немає чим журитися. Прийде пан маршалок – добре! Ні, то будемо по-старому чинити. Все одно тече кров із шведського горщика, а відомо, що коли горщик почне протікати, то все з нього витече.

      Пан Чарнецький скривився:

      – І з Речі Посполитої тече. Якщо тепер утечуть, то зміцніють, прийде їм підмога з Пруссії, і нагода буде втрачена!

      Сказавши це, ударив рукою об полу від нетерплячки, аж тут почувся стукіт копит і басовитий спів пана Заглоби:

      Пішла Каська до пекарні,

      А Стах їй: «Пусти, прегарна,

      Кохана!

      Бо сніг паде, вітер віє,

      Куди ж бідний я подіюсь

      До рана?»

      – Хороший знак! Веселими повертаються! – озвався пан Поляновський.

      Тим часом прибульці, побачивши каштеляна, позістрибували з кульбак, доручили коней пахолкoвi і жваво подалися на ґанок. Раптом пан Заглобa підкинув шапку вгору і, наслідуючи голос маршалка так влучно, що хто б його не бачив, міг би й помилитися, загукав:

      – Хай живе пан Чарнецький, наш вождь! Каштелян спохмурнів і похапцем спитав:

      – Є лист для мене?

      – Немає, – відповів пан Заглобa, – але є щось краще. Маршалок із усім військом добровільно переходить під команду вашої гідності!

      Пан Чарнецький пронизав його поглядом, відтак звернувся до пана Скшетуськогo, немовби хотів йому сказати: «Кажіть ви, бо той п’яний, як чіп!» Пан Заглобa справді був трохи напідпитку, але пан Скшетуський підтвердив його слова, тож здивування відбилося на обличчі каштеляна.

      – Ходімо зі мною! – звелів він прибульцям. – Пане Поляновський, пане Володийовський, вас прошу також!

      І всі зайшли до світлиці. Не встигли вони присісти, як пан Чарнецький поцікавився:

      – Як він відреагував на мій лист?

      – Ніяк, – відповів Заглобa. – А чому, це наприкінці моєї оповіді з’ясується, а тепер я incipiam8.

      Тут він узявся розповідати, як усе відбулося, як маршалка до рішення, такого сприятливого, схилив. Пан Чарнецький глипав на нього здивовано щораз більше, пан Поляновський за голову хапався, а пан Міхал вусами ворушив.

      – І чому я вас не знав раніше, як мені Бог милий? – не втримався каштелян. – Я власним вухам не вірю!

      – Мене здавна Уліссом називають! – скромно зронив пан Заглобa.

      – А де мій лист?

      – Ось він!

      – Вже вам мушу подарувати, що його не СКАЧАТЬ